Наші нічні розмови постійно розпадаються на окремі монологи, суть яких, попри відмінність деталей, зводиться до одного. Це трохи нагадує хаотичний самоаналіз, коли вже усвідомлюєш, яких саме помилок допустилися батьки у твоєму вихованні, але все одно не знаєш, як тепер дати раду з наслідками цих помилок. Адже звинувачувати когось завжди легше, ніж міняти щось у собі.
Час від часу Зехра перестає нервово курити, її обличчя змінюється, в ньому з’являється якась мрійлива розслабленість. І тоді вона розповідає про свого півторарічного сина. Вона довго не хотіла мати дітей, їй було страшно, що і вона колись виглядатиме так само, як усі ці турчанки у берлінському метро, адже механізм патріархального побуту для всіх однаковий. Але тепер їй навіть складно пояснити, чого саме вона боялася. Усі її страхи виявилися надуманими і безпідставними.
– Уявляєш, мені майже сорок, а я тільки тепер усвідомила, що не мушу жити так, як інші, згідно із встановленими кимось правилами, а можу сама вирішувати, що і як робити, – Зехра дуже хвилюється, коли говорить, відчувається, що вона йшла до цього усвідомлення довгими і складними манівцями психологічних травм і розчарувань. – Тобто люди, які живуть не так, як хочуть, самі погоджуються на це. Справа не в тому, що в них немає вибору, а лише в тому, що їм легше думати, ніби в них немає іншого виходу, аніж насправді шукати цей вихід. Я просто не знаю, як тобі пояснити, яким неймовірним відкриттям стало для мене те, що дитина не обмежує тебе, не прив’язує до щоденної рутини і побуту, не замикає все твоє життя на собі. Точніше, обмежує, прив’язує і замикає, але не це головне. Важливо те, що вона дарує тобі зовсім інший світ відчуттів, якісно новий рівень існування, по-іншому в тебе цього ніколи б не було. Виявляється, вибір насправді потрібно робити не між сім’єю і повноцінним існуванням, а між повноцінним існуванням і життям посеред уявних страхів. Виявляється, нічим не потрібно жертвувати, і чим більше ти намагаєшся встигнути у своєму житті, тим більше встигаєш і тим більш наповненим є твоє існування, а коли боїшся зробити крок, аби не зіткнутися з несподіваними наслідками, то і все твоє життя складається із самих лише страхів перед тим, чого, швидше за все, ніколи так і не трапиться. Напевно, для тебе це і так давно ясно, але мені потрібно було багато років боротися із собою і страхом повторити чиїсь помилки, перш ніж я збагнула таку просту річ.
Але я розуміла її значно краще, ніж їй здавалося. Попри те, що ми з Зехрою виросли у таких різних світах, нас об’єднувало розуміння магічної влади словосполучення «так має бути», яке для багатьох стає межею, яку неможливо подолати. Але якщо наважитися проігнорувати цю необхідність і просто робити все так, як хочеться, то раптом виявляється, що бути може не лише «так», а й дуже по-різному. І навіть якщо буде гірше, ніж сподіваєшся, то все одно різноманітність краще безвиході.
Зехра дуже пишається тим, як добре їй вдалося організувати побут:
– Щоранку ми снідаємо, довго п’ємо каву на балконі, потім десь близько одинадцятої чоловік іде на роботу, а до нас із малим приходить мама і йде з онуком на прогулянку, потім варить обід і кладе його спати. А я сідаю за свої переклади або допомагаю з роботою чоловікові. І це таке щастя – у будь-який момент встати з-за комп’ютера і визирнути з дверей кабінету, щоб побачити, як весело бавиться малюк. Ти не уявляєш. Часом я думаю, чи могла б відчувати від усього цього такий же кайф, якби мені самій доводилося цілими днями сидіти з ним у парку і готувати обіди замість того, щоб працювати. Але напевно я все одно придумала б, як зробити так, щоб усім нам було добре. Знаєш, мене мама з дитинства лякала – не виходь занадто рано заміж, бо будеш нещаслива, як он та сусідка чи ця знайома. Хочеш бути незалежною, думай насамперед про роботу, а найкраще залишайся в Німеччині, у них там усе по-іншому. Але насправді незалежність – це ж твій внутрішній стан, який не визначається країною проживання. Ти або вмієш його досягнути, або ні. Хоча ясно, що я довго вагалася, чи правильно зробила, коли відмовилася залишитися у Гамбурзі. Це надзвичайно гарне місто, і я його дуже люблю. Я навіть написала про це, можеш подивитися на моїй веб-сторінці sehra.translations.de.