– Але тепер часи змінилися, колишні схеми вже не працюють, а вона так і не навчилася працювати за новими, – спокійно пояснює Інґа. Раніше вона жила з мамою у віллі під Вільнюсом, але тепер разом із дорослим сином переїхала до коханця. – Надійний чоловік, може, це і надовго, – коротко характеризує вона своє особисте життя.
Інґа не має вищої освіти, бо у п’ятнадцять років пішла з дому, народила сина і кілька років прожила у лісництві, на хуторі, працювала на фермі. Потім переїхала до міста, влаштувалася продавчинею в магазин. А тоді почала об’їжджати коней, готувати їх на продаж, і це заняття дуже їй подобалося. Але одного разу вона впала з коня і отримала дуже серйозну травму хребта. Кілька років лікувалася, пережила стан клінічної смерті і летаргічний сон, під час якого їй і наснилися сюжети усіх її п’єс. Вона написала уже двадцять п’єс і на цьому вирішила зупинитися.
– Так можна писати без кінця, але це ж нецікаво. Я вже знаю, що можу дуже добре передавати деталі, нюанси, настрої, напругу ситуації. Якийсь короткий динамічний сюжет. Будувати діалоги. Але це все дрібниці. Справжня майстерність – це написати роман, створити цілу конструкцію, яка тримається купи, живе, захоплює когось, примушує читати далі, створити персонажів, які були б складними і переконливими, а не лише схематичними і контурними, як у коротких п’єсах чи оповіданнях. Якщо мені не вдасться таке, то я кину писати. Буду чимось іншим займатися. Може, ще одну дитину народжу. Це справжнє, це правильно.
У сусідньому з Яніною номері мешкає та сама дама з песиком і екстравагантним капелюхом, яка поселялася одночасно зі мною. Яніна приїхала із Софії. У дитинстві вона кілька років прожила в Німеччині, а тепер працює редактором у великому видавництві, викладає в університеті і підробляє перекладами. Яніна сама виховує доньку і з дитинства розмовляє з нею лише німецькою, хоча дівчина відповідає матері виключно болгарською. На моє здивоване запитання Яніна відповідає просто:
– Я не можу купити їй «Мерседес». Нехай хоча б іноземну мову вивчить. Який не є, а кусок хліба.
Такий брутальний тріумф прагматизму дивує навіть мене, хоча не мав би дивувати, бо там, звідки я приїхала, також часто більше цінують матеріальний добробут, ніж власні емоції та психологічний комфорт. І справа не так у бідності, як у звичці.
Яніна виховує доньку сама й одного вечора розповідає класичну історію життя східноєвропейки, дуже далеку від оптимістичної теорії Зехри. Яніна років на 5 старша від Зехри. Вона вийшла заміж на другому курсі університету, відразу ж завагітніла і народила, потім донька стала дорослою, чоловік покинув їх, а робота в університеті більше не могла прогодувати. Тоді вона почала підробляти шиттям і перекладами. Фемінізм Яніни жорсткий і цинічний у порівнянні з романтичною і м’якою версією Зехри. Яніна вважає усіх чоловіків недолугими, а жінок занадто м’якими. Переконана, що сім’ю завжди витягує на своїх плечах жінка, і достатньо їй дозволити собі хоча б найменшу слабинку, як усе валиться, бо чоловіки ще більш безпорадні і невдячні, ніж діти. Яніна із Зехрою довго і безрезультатно сперечаються про це, а мені цікаво, що думає про це все донька Яніни, якій уже п’ятнадцять і мати напевно радить їй щось схоже до того, що радила мати Зехрі свого часу. Цікаво, що стане для неї важливішим – кар’єра чи особисте, а можливо, вона, як і Зехра, не відчуватиме необхідності робити вибір між першим і другим. Цікаво, що переважає у формуванні ставлення до цих питань – те, наскільки вдало склалося життя, чи поколіннєві закономірності?
Інґа і Яніна спершу трохи вороже ставитимуться до Анни з Москви, яка звикла працювати ночами і до обідньої перерви їй надзвичайно важко зосередитися на семінарі. Зате у другій половині дня, коли всі вже відчувають легку втому, Анна пожвавлюється й активно вступає в дискусії, кожне зі своїх висловлювань вона починає складною конструкцією вибачення за те, що погано володіє розмовною німецькою. При цьому вона вживає страшенно складні й архаїчні синтаксичні конструкції, якими розмовляють герої перекладених нею найважливіших класиків, але аж ніяк не сучасні німці. Коли вона питає носіїв мови, як правильно сформулювати те чи інше речення, ті й самі не завжди відразу можуть дати правильну відповідь. За свій тридцятилітній стаж роботи Анна переклала цілу бібліотеку.
– Думаю, що секрет успіху моїх перекладів не так у моєму знанні німецької, як у вмінні створити читабельний російський текст, – так просто Анна узагальнює одну з найбільш дискусійних тез наших нічних посиденьок. Одного разу ми мало не розділилися на ворожі табори, адже Зехра з Яніною були категорично проти того, що можна братися за переклад, якщо не володієш досконало мовою оригіналу. Але ми з Анною та Інґою дотримувалися думки, що значно важливішим є віртуозне володіння мовою, на яку перекладаєш.