Якусь мить ми стояли біля вікон, спостерігаючи вуличний рух. Коли порівнювати з Франкфуртом-на-Майні, то рух тут не такий жвавий. Але будинки й сквери чистенькі й доглянуті; видно було, що Лейпціг з любов'ю приймає своїх гостей. Чи пошириться ця гостинність і на нас?
— Справді, чого б я тільки не дав, — сказав Міхаель, — щоб зараз опинитися в Парижі. Чи стояла ти коли-небудь увечері біля Лувра, милуючись Тріумфальною аркою? Людина може постаріти й посивіти, але цього вона ніколи не забуде. А дівчатка! В легеньких платтячках, чарівні, принадні…
Він не на жарт захопився. Я мусила знову повернути його до реальної дійсності, бо часу в мене було обмаль.
— Коли ти збираєшся сповістити Доміно про те, що ми прибули?
Його обличчя спохмурніло.
— Завтра. На сьогодні з мене досить. Завтра теж буде день.
— Завтра буде пізно.
— Чому?
— Доміно ж не знає, що ми маємо прибути. Я не думаю, щоб вони щодня перевіряли свої тайники. Якщо ми дамо звістку про себе завтра, то може статися, що вони знайдуть нашу записку лише післязавтра. Післязавтра п'ятниця. Відповіді ми можемо чекати в суботу. А в неділю вранці вже почнеться прес-конференція. А що скаже тобі Фабріціус, коли ти повернешся ні з чим, я сподіваюсь, ти можеш собі уявити.
— Фабріціус! Дай мені спокій з тим Фабріціусом! — пробурчав він. — Коли я чую це ім'я, мене починає тіпати від злості. Він сидить собі спокійно в теплому гніздечку, а ми…
— Маленький бунт?
— Великий бунт! Вдруге я нізащо не дозволю втягнути себе в таку халепу.
— Он як? Чому ж ти дозволив це тепер?
— Тому що попав йому в лабети.
— І ти гадаєш, що він випустить тебе з своїх лабет, коли ти повернешся?
— Тоді ми з ним розквитаємось.
— Ти віриш у це?
— Він так каже.
— Він багато чого каже.
— Перестань, невже ти справді хочеш розвіяти мою останню ілюзію?
— Не варто тішити себе такими ілюзіями.
— Ну, гаразд. Що ж ми тепер робитимемо?
Нарешті він знову був таким, як мені треба. Коли вміло підійти до нього, то він ставав досить лагідний. Я з жахом подумала про те, що, наприклад, могло б статися, якби мене послали в цю подорож з одним із братів Кашнірських. Провести півгодини на самоті з одним з Кашнірських — це ще гірше, ніж три місяці терпіти Фабріціуса.
— Зараз зробимо маленький перепочинок, а потім підемо розшукаємо тайничок. До вечора треба цю справу уладнати.
— Одна година не має особливого значення.
— Має. Чи, може, ти думаєш, що державна безпека тут спить?
— Чого я напевно не думаю, — озвався він, скидаючи піджак, — то це саме цього. А тепер забирайся звідси. Я хочу помитись.
Міхаель був, либонь, досить неспокійний і нервозний, хоч і намагався приховати це.
Певно, лейпцігська земля горіла у нього під ногами, інакше за вечерею він не висунув би цю свою пропозицію, яка навряд чи могла свідчити про розсудливість і обережність.
— Я хотів би сьогодні вночі побувати на заводі, — сказав він. — Яка твоя думка щодо цього?
Я мусила тричі ковтнути, перш ніж збагнула, що він сказав. Потім я постукала вказівним пальцем по тому місцю на лобі, де, як гадала, у нього була абсолютна порожнеча.
— Ти просто збожеволів! Чи, може, ти жартуєш?
— Які там жарти! Раніше чи пізніше ми однак мусимо там побувати. Бо, правду кажучи, я не вірю, що цей кран нам принесуть у кімнату, щоб ми могли собі спокійнісінько розібрати його на частини й сфотографувати.
— Мені здається, Міхаель, що ти просто п'яний.
— Ще не зовсім. Але коли вип'ю ще одну пляшку цього вина, то, можливо, й сп'янію. Бо вино тут таки добряче. Отже, ти йдеш зі мною?
— Ні. Я й не думаю про це. © http://kompas.co.ua
— Хай так. Тоді я піду сам.
— Ти не зробиш цього.
— Тоді ходімо разом!
Він затявся і нізащо не хотів відмовитися від своєї ідеї; та чим більше я думала про це, тим краще розуміла його. Перед цим я сама переконала його, що часу у нас обмаль. Рано чи пізно він мусив побувати на заводі, це правда. І тоді так чи інакше я не могла покинути його самого.
До того ж, сьогодні навряд чи можна було розраховувати на зустріч з Доміно. Отже, я нічого не втрачаю. Правда, сьогодні я мала намір зробити один візит, але, зрештою, його можна перенести й на завтра. Міхаель зараз був для мене важливіший.
— Ну? Що скажеш? — спитав він.
— Я передумала. Піду з тобою.
— От бачиш. Аби тільки суперечити. Ти справжня жінка.
— Таким мужчинам, як ти, треба суперечити. Інакше ви повірите, що можете робити з нами все, що схочете.