Через годину ввійшов маркіз, переглянув копії і з великим подивом помітив, що Жюльєн пише слово сеіа через два I — сеііа. «Невже все, що абат наговорив мені про його вченість, просто байка?» Дуже розчарований, маркіз лагідно зауважив Жюльєну:
— Ви, мабуть, не зовсім тверді в правописі?
— Це правда,— відповів Жюльєн, не підозрюючи, як він шкодить собі такою відповіддю. Він був зворушений добротою маркіза: вона мимоволі змушувала його згадати зухвалий тон пана де Реналя.
«Марно прогаяний час — уся ця витівка з цим абатиком із Франш-Конте,— подумав маркіз.— Але мені так потрібна вірна людина!»
— Сеlа пишеться через одне,— сказав йому маркіз.— Переписавши листи, перевіряйте за словником слова, в правописі яких ви не певні.
О шостій годині маркіз послав по Жюльєна і з видимою досадою глянув на його чоботи.
Це мій недогляд,— сказав він йому,— я не попередив вас, що треба щодня о пів на шосту переодягатися. Жюльєн дивився на маркіза, не розуміючи.
Я хочу сказати — надівати панчохи. Арсей вам нагадуватиме про це, а сьогодні я попрошу за вас вибачення.
Кажучи це, пан де Ла-Моль розчинив перед Жюльєном і в вітальню, що вся виблискувала позолотою, пропускаючи його вперед. В подібних випадках пан де Ре завжди прискорював кроки, щоб неодмінно увійти у двері першим. Дрібна чванливість колишнього патрона була причиною того, що Жюльєн, наступив маркізові на ногу і зробив йому дуже боляче, бо в того була подагра.
«Е, та він ще й вайло»,— подумав маркіз. Він відрекомендував Жюльєна високій I величній дамі. Це була маркіза. Жюльєнові вона здалася чванливою і трохи схожою на пані де Можірон, дружину супрефекта Вер’єрської округи, коли та бувала на урочистих обідах. Трохи приголомшений надзвичайною пишністю вітальні, Жюльєн не почув того, що сказав пан де Ла-Моль. Маркіза ледве глянула на нього. У вітальні було кілька чоловіків, серед яких Жюльєн в невимовною радістю упізнав молодого агдського єпископа, що зволив так ласкаво розмовляти з ним кілька місяців тому під час урочистої церемонії в Бреле0. Молодий прелат, мабуть, злякався ніжних поглядів, що їх кидав на нього Жюльєн з боязкою надією, і прикинувся, що не пізнає цього провінціала.
Жюльєнові здалося, що люди, які зібрались у вітальні, дещо сумні й тримаються вимушено; в Парижі розмовляють тихо і не дозволяють собі хвилюватися через дрібниці.
О пів на сьому до кімнати ввійшов гарний юнак з вусиками» дуже блідий і стрункий; в нього була маленька голівка.
— Завжди ви примушуєте себе чекати,— сказала маркіза, коли він цілував їй руку.
Жюльєн зрозумів, що це граф де Ла-Моль. Він здався йому чарівним.
«Невже можливо, щоб цей юнак своїми образливими жартами змусив мене покинути цей дім?»
Розглядаючи графа Норбера, він помітив, що той був у чоботах зі шпорами. «А я мушу бути в черевиках, очевидно, як нижчий»,— подумав він. Сіли за стіл. Жюльєн почув, що маркіза комусь зробила суворе зауваження, трохи підвищивши голос. Майже в ту саму мить він побачив молоду, струнку й надзвичайно світлу блондинку. Вона підійшла до столу і сіла напроти нього. Вона зовсім не сподобалась йому; проте, уважно придивившись до неї, Жульєн подумав, що ніколи ще не бачив таких гарних очей, які, однак, відбивали велику душевну холодність. Потім Жюльєн помітив у них вираз нудьги, як у людини, що спостерігає все і разом з тим пам'ятає, що їй належить бути величною.
У пані де Реналь прекрасні очі, їй часто про це говорили, але в них немає нічого спільного з очима блондинки». У Жюльєна було ще надто мало досвіду, щоб зрозуміти, що вогники, які інколи загорялися в очах мадемуазель Матильди,— він чув, що її так називали,— були спалахами глузливості. А коли загорялись очі пані де Реналь, то це був вогонь пристрасті або благородного гніву, коли вона чула про який-небудь обурливий вчинок. В кінці обіду Жюльєн знайшов слово, яке добре визначало своєрідну красу очей мадемуазель де Ла-Моль. «Вони іскрометні»,— подумав він. А загалом вона була страшенно схожа на свою матір, яка Жюльєнові дедалі більше не подобалась, і він перестав на неї дивитись. Зате граф Норбер здавався йому чарівним в усьому. Жюльєн був такий зачарований, що йому б і на думку не спало заздрити графові або ненавидіти його за те, що той був багатший і знатніший, ніж він сам.
Маркіз, на думку Жюльєна, мав нудьгуючий вигляд.
Коли подавали другу страву, він сказав синові: