Чоловік у сюртуці, почувши цей вирок, повторений кілька разів, жбурнув в обличчя Жюльєну півдесятка візитних карток. На щастя, жодна з них не торкнулась обличчя Жюльєна: він дав собі слово скористатися з пістолетів тільки в тому разі, коли його зачеплять. Чолов'яга пішов, але кілька разів обертався, погрожуючи Жюльєнові кулаком і обсипаючи лайкою, весь обливався потом. «Значить, найостанніша нікчема може отак схвилювати мене! — казав він собі з люттю.— Як же вбити в собі цю ганебну чутливість?»
Якби він лише міг, то зараз же викликав би його на дуель. Його спиняло лише одне: як знайти секунданта в цьому безмежному Парижі? В нього не було жодного друга. Жюльєн був зав'язав кілька знайомств, але всі його знайомі один по одному через кілька тижнів віддалялись від нього. «Я не товариська людина,— подумав він,— і за це тепер жорстоко покараний». Нарешті йому спало на думку відшукати відставного лейтенанта 96-го полку Льєвена сіромаху, з яким він часто фехтував. Жюльєн щиро йому розповів про все.
— Я охоче буду вашим секундантом,— сказав Льє-вен,— але з одною умовою: якщо ви не пораните свого супротивника, ви тут же негайно будете битися зі мною.
— Згода,— відповів Жюльєн, захоплено потискаючи йому руку. I вони вирушили шукати пана Ш. де Бовуазі в Сен-Жерменському передмісті, за адресою, надрукованою на візитних картках.
Була сьома година ранку, Тільки тоді, коли вони увійшли в будинок і Жюльєн наказав доповісти про себе, йому спало на думку, що це ж, можливо, той самий юнак, родич пані де Реналь, що служив колись при посольстві чи то в Римі, чи то в Неаполі і що дав рекомендаційного листа співакові Джеронімо.
Жюльєн передав поважному лакеєві, разом з своєю карткою, одну з тих, що були кинуті йому вчора.
їх змусили чекати — його і секунданта — не менш як три чверті години. Нарешті їх привели в розкішні покої, вишукано обставлені. їх зустрів високий юнак, причепурений, як лялька. Риси його обличчя являли всю довершеність і всю незначність грецької вроди. Його надзвичайно вузька голова увінчувалась пірамідою прекрасного білявого волосся, завитого надзвичайно старанно, волосинка до волосинки. «Клятий фертик примусив нас чекати, щоб отак завитись»,— подумав лейтенант 96-го полку. Барвистий халат, ранкові панталони, все, аж до гаптованих черевиків, було бездоганне і свідчило про пильну увагу господаря до свого туалету. Його шляхетне й пусте обличчя відбивало думки пристойні, але які з'являються не часто: ідеал дипломата на зразок Меттерніха. Наполеон теж неполюбляв мислячих офіцерів у своєму оточенні.
Жюльєн, якому лейтенант 96-го полку встиг пояснити, що це нова образа — примусити їх так довго чекати після того, як вчора так грубо кинуто йому в обличчя візитні картки, з рішучим виглядом увійшов у кімнату пана де Бовуазі. Він мав намір триматися визивно, але разом з тим не хотів порушувати правил хорошого тону.
Проте він був настільки вражений лагідними манерами пана де Бовуазі, його стриманим, поважним і самовдоволеним виглядом, витонченими розкошами обстановки, що в нього враз пропало бажання бути зухвалим. Це була зовсім не та людина, з якою він мав сутичку напередодні. Він так остовпів, побачивши перед собою цього елегантного юнака замість грубого чолов'яги, якого шукав, що не міг вимовити й слова. Він простяг одну з тих карток, які йому кинули вчора.
— Це справді моє ім'я,— сказав молодий дипломат, в якого чорний костюм Жюльєна — о сьомій годині ранку! — не викликав особливої поваги до відвідувача.— Але, слово честі, я не розумію...
Якийсь особливий відтінок, з яким він вимовив ці останні слова, знову розлютив Жюльєна.
— Я прийшов, щоб битися з вами, пане.— I Жюльєн коротко виклав йому всю справу.
Пан Шарль де Вовуазі після уважного огляду залишився загалом задоволений кроєм Жюльєнового чорного костюма. «Це від Штауба, цілком ясно,— думав він, поки той говорив.— Жилет пошито з великим смаком і чоботи непогані, але з другого боку — чорний костюм зранку!.. Це, певне, для того, щоб не бути мішенню для кулі»,— вирішив нарешті де Бовуазі.
Тільки-но він знайшов це пояснення, як став надзвичайно чемним і поводився з Жюльєном майже як рівня. Розмова тривала довго, справа була делікатна, але зрештою Жюльєн не міг заперечувати проти очевидності. Цей юнак з бездоганними манерами, що був перед ним, не мав нічого спільного з тим грубим суб'єктом, який образив його вчора.
Жюльєнові дуже не хотілось піти ні з чим: він затягав розмову. Він спостерігав самовдоволене обличчя кавалера де Бовуазі,— цим титулом той назвав себе сам образившись, що Жюльєн звертався до нього просто «добродію».