— Якщо ви не надто нудьгуєте, відвідуючи по доброті своїй бідолашного хворого старика,— сказав йому маркіз,— було б добре, якби ви розповідали йому різні дрібні пригоди 8і свого життя, але відверто, думаючи лише про те, щоб розповідь була ясна й цікава. Бо треба вміти розважатись,— провадив далі маркіз,— тільки це й реальне в житті. Адже ж не може хтось щодня врятовувати мені життя на війні або дарувати мільйон. Але якби Рівароль був тут, біля мого крісла, я щодня на годинку позбувався б нудьги й страждань. Я часто бачився з ним у Гамбурзі, під час еміграції.
I маркіз став розповідати Жюльєнові анекдоти про Рівароля й жителів Гамбурга, які збирались учотирьох, щоб разом розгадати який-небудь його дотеп.
Змушений задовольнятись товариством юного абатика, пан де Ла-Моль вирішив розворушити його. Йому вдалося зачепити самолюбство Жюльєна. Побачивши, що від нього домагаються правди, той вирішив говорити все, крім двох речей: своєї фанатичної прихильності до героя, ім'я якого дратувало маркіза, і свого абсолютного безвірницька, яке не дуже пасувало майбутньому кюре. Його маленька сутичка з шевальє де Бовуазі трапилась дуже до речі. Маркіз до сліз сміявся зі сцени з кучером, що осипав Жюльєна найбрутальнішою лайкою в кав'ярні на вулиці Сент-Оноре. Це були хвилини цілковитої щирості між патроном і його підлеглим.
Пана де Ла-Моля зацікавила ця своєрідна натура. Спочатку він заохочував дивацтва Жюльєна, щоб повтішатися. Але незабаром йому здалося цікавішим помалу виправляти хибні уявлення цього юнака. «Інші, приїхавши з провінції в Париж, захоплюються всім,— думав маркіз,— а цей усе зневажає. В тих — надмірне» замилування, а в Жюльєна його надто мало, тому дурні мають його за дурня»,
Приступ подагри затягнувся через холодну погоду і тривав кілька місяців.
Адже буває, що люди прив'язуються до гарненької собачки,— думав маркіз,— чому ж мені соромитись своєї приязні до мого юного абата? Мій секретар — своєрідна натура, я поводжуся з ним, як із сином, то що ж тут такого непристойного? Ця примха, якщо вона триватиме, обійдеться мені в брильянт в п'ятсот луїдорів у моєму заповіті .
Тепер, коли маркіз пізнав тверду вдачу свого улюбленця, він щодня доручав йому якусь нову справу.
Жюльєн з жахом помітив, що вельможний пан де Ла-Моль дав йому часом протилежні розпорядження у тій самій справі.
Жюльєн міг опинитися у прикрому становищі. Тому він завів спеціальну книгу, до якої записував усі розпорядження, і маркіз скріпляв їх своїм підписом. Жюльєн найняв писаря, що переписував в окрему книгу всі розпорядження, стосовні певних справ; сюди ж заносили і копії всіх листів.
Спершу таке нововведення здалося маркізові надзвичайно безглуздим і нудним. Але не минуло й двох місяців, як він відчув усі його переваги. Тоді Жюльєн запропонував йому взяти ще рахівника з банку, щоб вести подвійну бухгалтерію всіх прибутків і витрат по маєтках, які були під наглядом Жюльєна.
Ці заходи настільки прояснили маркізові стан його власних справ, що він міг тепер дозволити собі приємність пускати свої гроші в обіг, не вдаючись до підставних осіб, які його обкрадали.
—- Візьміть собі три тисячі франків,— сказав він одного дня своєму молодому управителеві.
— Пане, це може дати привід до наклепу.
— Чого ж ви хочете? — роздратовано спитав маркіз,
— Щоб ви були ласкаві власноручно вписати ваше розпорядження в книгу; за цим розпорядженням я одержу три тисячі франків. Зрештою, це абат Пірар подав думку про таку систему обліку.
Маркіз записав своє розпорядження з таким виразом нудьги на обличчі, який, мабуть, був у маркіза де Монкада, коли той слухав звіти свого інтенданта пана Пуассона.
Увечері, коли Жюльєн з'являвся у синьому костюмі, про справи не розмовляли. Ласка маркіза була така приємна для хворобливого самолюбства нашого героя, що незабаром він мимоволі відчув приязнь до цього люб’язного старого. Це не значить, що Жюльєн був чутливим в тому розумінні, як це слово вживають в Парижі; та все-таки він не був бовдуром, а з того часу, як помер старий полковий лікар, ніхто не розмовляв 8 ним так ласкаво. Він дивувався, що маркіз щадив його самолюбство з такою обачністю, якої він ніколи не бачив у старого хірурга. Крім того, Жюльєн помітив, що лікар далеко більше пишався своїм орденом, ніж маркіз своєю синьою стрічкою. Батько маркіза був великим вельможею.