Незадовго перед тим Жюльєн, у простосердому розпачі часто щиро вихваляв блискучі якості цих юнаків, навіть перебільшуючи їх. Матильда помітила це перебільшення, і воно здивувало її, але вона не розуміла справжньої його причини. Насправді палка душа Жюльєна, коли він вихваляв щасливого суперника, немов поділяла з ним його щастя.
Щирі, але такі необдумані слова Жюльєна все змінили за одну мить. Упевнившись, що він кохає її, Матильда відчула до нього найглибшу зневагу.
Вони прогулювались у саду, коли він вимовив цю злополучну фразу. В ту ж мить вона пішла від нього, і її останній погляд був сповнений нищівної зневаги. У вітальні за цілий вечір вона ні разу не глянула на нього. Наступного дня серце її вщерть сповнилося зневаги, в ньому вже не було й тіні прихильності, яка останніми днями змушувала її поводитись з Жюльєном як з близьким другом. їж було неприємно навіть бачити ,його, і це дійшло до того, що скоро вона відчула до нього огиду. Не можна й описати, яка зневага охоплювала її, коли вона бачила його перед собою.
Жюльєн нічого не зрозумів з того, що сталося в серці Матильди за останній тиждень, але цю зневагу він гостро відчув. Йому вистачило здорового глузду, щоб якомога рідше з'являтись перед нею, і він зовсім перестав на неї дивитись.
Та це була для нього смертна мука — зовсім позбавити себе її товариства. Він відчував, що йому стало ще важче переносити своє тяжке горе. «Є межа й для людської мужності,— думав він,— цього не можна знести». Він цілі дні просиджував біля маленького віконця в мансарді палацу; жалюзі були опущені, і крізь їх щілини він міг хоч зрідка побачити мадемуазель де Ла-Моль, коли вона виходила в сад.
Що з ним робилось, коли він бачив, як після обіду вона прогулюється з паном де Кейлюсом, де Люзом або ще з ким-небудь із юнаків, яких вона називала йому, розповідаючи про свої колишні захоплення!
Жюльєн ніколи й не уявляв собі, що може бути таке нестерпне страждання. Він ледве стримував крик; ця стійка душа була змучена до крайніх меж.
Будь-яка думка, що не стосувалась мадемуазель де Ла-Моль, стала йому осоружна. Він не міг написати найпростішого листа.
— Та ви збожеволіли! — сказав йому маркіз.
Жульєн, боячись, що той розгадає правду, послався на недугу. Маркіз повірив йому. На щастя для Жюльєна, маркіз пожартував за обідом з приводу його майбутньої подорожі. Матильда зрозуміла, що він може виїхати надовго. Жюльєн уникав її вже кілька днів, а блискучі юнаки, які мали все, чого не вистачало цьому блідому й похмурому створінню, якого вона колись любила, не могли розважити її.
«Звичайна дівчина,— думала вона,— шукала б собі обранця серед цих юнаків, що притягають загальну увагу в салонах; але людина з високою душею не повинна йти второваною стежкою, протоптаною посередністю.
Ставши подругою такого чоловіка, як Жюльєн, якому не вистачає тільки багатства,— а воно є в мене,— я завжди притягатиму увагу, я не пройду крізь життя непомітно. Замість того, щоб завжди боятися революції, як мої кузини, що з страху перед народом не наважуються вилаяти кучера, коли він їх погано везе,— я буду, напевно, відігравати роль, і значну роль, бо в чоловіка, обраного мною, сильний характер і безмежне честолюбство. Чого йому бракує? Друзів? Грошей? Я дам йому те й те». Але, міркуючи так, вона все ще уявляла собі Жюльєна як якусь нижчу істоту, що її можна на своє бажання примусити любити чи не любити.
XIX. ІТАЛІЙСЬКА ОПЕРА
О, як нагадує весна любові Квітневий день мінливий.
Любо сяє із височіні сонечко привітне,
А тут вже хмара небо закриває.
Шекспір. „Два веронці”
Поринувши в думки про майбутнє і про ту визначну роль, яку вона сподівалась відіграти, Матильда скоро почала не без жалю згадувати про суперечки, що виникали в них з Жюльєном на сухі метафізичні теми. А часом, стомившись від високих думок, вона з сумом пригадувала хвилини щастя, пережиті з ним. Ці спогади викликали в неї почуття каяття, і воно іноді жорстоко мучило її.
«Якщо вже піддаватись слабкості,— казала вона собі,— то така дівчина, як я, може забути свій обов'язок тільки заради справді достойної людини; адже ніхто не може сказати, що мене звабили гарні вуса або вміння їздити верхи; навпаки, я захопилась його глибокими міркуваннями про майбутнє Франції, його думками про те, які схожі можуть бути події, що, мабуть, скоро вибухнуть у нас, на англійську революцію тисяча шістсот вісімдесят восьмого року. Так, я була зваблена,— відповідала вона на свої докори сумління,— я — слабка жінка, але принаймні я не попалась на принаду зовнішніх якостей, мов яка-небудь лялька.