Нарешті втома перемогла його буйне щастя, і на світанку він поринув у глибокий сон.
Дзвінок на сніданок ледве збудив його; він спустився в їдальню. Незабаром увійшла Матильда. Гордість Жюльєна зазнала хвилину великого щастя, коли він побачив, як сяяли коханням очі цієї красуні, оточеної таким поклонінням; але незабаром її необережність злякала його.
Під тим приводом, ніби вона не встигла зробити як слід зачіску, Матильда зашпилила своє волосся так, що Жюльєн міг з першого погляду переконатись, яку велику жертву вона принесла йому, відрізавши вночі велике пасмо. Якби що-небудь взагалі могло спотворити таку красуню, Матильда домоглася б цього: на правій половині голови чудове попелясто-біляве волосся було відрізане на пів дюйма від шкіри.
За сніданком уся поведінка Матильди відповідала цій її необережній витівці. Можна було подумати, що вона вирішила перед усім світом виявити своє шалене кохання до Жюльєна. На щастя, в цей день пан де Ла-Моль з маркізою були дуже заклопотані майбутнім нагородженням блакитною стрічкою, при якому був обійдений пан де Шон. В кінці сніданку Матильда, говорячи з Жюльєном, назвала його «мій володар». Він спалахнув по саме волосся.
Було це випадково, чи про це подбала пані де Ла-Моль, але Матильда цілий день ні на хвилину не залишалась сама.
Увечері, проходячи з їдальні у вітальню, вона все-таки вибрала хвилину, щоб сказати Жюльєнові:
— Всі мої плани порушуються. Не думайте, що це відмова з мого боку: мама щойно вирішила, що в моїй кімнаті буде пати одна з її покоївок.
День минув з блискавичною швидкістю. Жюльєн не тямив себе від щастя. На другий день о сьомій годині ранку він був уже в бібліотеці, сподіваючись, що мадемуазель де Ла-Моль зайде туди; він написав їй довжелезного листа.
Побачив він її тільки через кілька годин, за сніданком. Цього разу вона зачесалася дуже старанно; з надзвичайною майстерністю сховане було підстрижене місце. Раз чи два глянула вона на Жюльєна, але погляд її був ввічливий і спокійний, і на думку не могло спасти, що вона здатна назвати його «мій володарю».
Жюльєнові дух перехопило від подиву... Матильда вже починала каятись у тому, що зробила для нього.
Добре поміркувавши, вона вирішила, що цей юнак, якщо й не зовсім звичайний, то в усякому разі й не досить видатний для того, щоб заради нього чинити всі ці безумства. Загалом, вона вже не думала про кохання. їй сьогодні набридло кохати.
Щодо Жюльєна, то серце його трепетало, як у шістнадцятирічного хлопчика. Жахливі сумніви, подив, розпач охоплювали його протягом сніданку, що здався йому нескінченним.
Як тільки з'явилась можливість, не порушуючи пристойності, вийти з-за столу, він кинувся в стайню, сам осідлав коня й поскакав галопом; він боявся зганьбити себе, виявивши слабкодухість. «Треба вбити серце фізичною втомою,— казав він собі, скачучи Медонським лісом.— Що я зробив, що сказав, щоб заслужити таку неласку?
Сьогодні — нічого не робити, нічого не говорити,— думав він, повертаючись додому,— бути точно таким мерцем фізично, яким я почуваю себе в душі. Жюльєн неживий, це тільки труп його ще здригається».
XX. ЯПОНСЬКА ВАЗА
Серце його спочатку ще не розумів всієї глибини нещастя.
Він скоріше збентежений, ніж схвильований.
Але в міру того, як до нього повертається розум,
він осягає всю глибину свого горя.
Всі втіхи життя для нього зникають,
він не почуває нічого, крім гострих уколів розпачу, що пронизують його.
Та навіщо говорити про фізичні муки?
Хіба тілесний біль можна порівнювати з цим стражданням?
Жан Поль
Задзвонили на обід; Жюльєн ледве встиг одягнутись; у вітальні він побачив Матильду; вона умовляла брата і маркіза де Круазнуа не їхати увечері в Сюрени до дружини маршала де Фервак.
Матильда була з ними надзвичайно люб'язна і чарівна. Після обіду з'явились пани де Люз, де Кейлюс і ще кілька їхніх друзів. Можна було подумати, що у Матильди, разом з приязню до брата, повернулась прихильність до світських звичаїв. Хоч погода була цього вечора прекрасна, вона настояла на тому, щоб не йти в сад. їй хотілось, щоб усі залипались біля крісла пані де Ла-Моль. Блакитний диван знову став центром їхнього маленького гуртка, як це бувало взимку.
Сад викликав у Матильди неприємне почуття, він здавався їй нестерпно нудним: з ним були пов’язані спогади про Жюльєна.
Горе відбирає в людини розум. Наш герой мав необережність зупинитись біля солом'яного стільця, що колись був свідком його блискучого тріумфу. Сьогодні до нього ніхто не звернувся, не сказав йому жодного слова; присутності його ніби й не помічали. Приятелі мадемуазель де Ла-Моль, які сиділи коло_ нього в кінці дивана, підкреслено повертались до нього спиною — принаймні так йому здавалось.