На цей раз ні голова, ні герцог не посміли розсердитись, хоч Жульєн бачив, що вони ледве стримуються. Вони опустили очі, а герцог задовольнився тим, що голосно зітхнув.
Але доповідач розгнівався.
— Мені не дають говорити,— сказав він запально, раптом відкинувши ту принадну чемність і плавність мови, що були, як здавалося спочатку Жюльєнові, справжнім виявом його вдачі.— Мені не дають говорити, ніхто не звертає уваги на те, яких зусиль я докладаю, щоб не ображати нічиїх ушей, які б вони не були довгі: Ну, що ж, панове, я скажу коротко. I скажу дуже просто.
Англія не має жодного су на це добре діло. Сам геніальний Пітт, якби він воскрес, не зумів би обдурити англійських дрібних власників, бо тепер вони знають, що одна недовга ватерлооська кампанія коштувала їм мільярд франків. Якщо від мене вимагають ясності,— продовжував доповідач, все більше хвилюючись,— я скажу: допомагайте самі собі, бо Англія не має для вас жодної гінеї, а коли Англія не дасть грошей,— то Австрія, Росія, Пруссія, не зможуть витримати проти Франції більше одного-двох походів.
Можна сподіватись, що молоді солдати, зібрані під прапором якобінізму, будуть розбиті в першій кампанії чи принаймні в другій; але в третій — хоч ви назвіть мене й революціонером, - я переконаний, що ви матимете справу з солдатами тисяча сімсот дев'яносто четвертого року, які були зовсім не схожі на селянських рекрутів тисяча сімсот дев'яносто другого року.
Тут промовця перервали в трьох або чотирьох місцях одночасно.
— Пане,—- сказав голова Жюльєнові,— підіть у сусідню кімнату і перепишіть начисто початок протоколу.
Жюльєн вийшов з великою досадою, доповідач торкнувся саме того питання, яке було предметом його постійних міркувань.
«Вони бояться, що я з них глузуватиму»,— подумав він.
Коли його знов покликали, говорив пан де Ла-Моль з серйозністю, що здалася Жюльєнові, який його добре знав, дуже дивною.
— ...Так, панове, саме про цей нещасний народ можна сказати:
Буде він богом, столом, а чи мискою?
«Він буде богом!» — вигукнув байкар. Це з ваших уст панове, повинні ми почути ці благородні й глибокі слова. . Почніть і дійте самі, і благородна Франція стане знов майже такою, якою зробили її наші предки і якою ми її бачили перед смертю Людовіка XVI.
Англія, принаймні її благородні лорди, ненавидять підле якобінство не менше, ніж ми. Без англійського золота! Австрія, Росія і Пруссія не можуть дати більше двох-трьох боїв. Чи цього досить для того, щоб домогтись щасливої окупації, подібної до тої, яку безглуздо прогаяв пан де Ришельє в тисяча вісімсот сімнадцятому році? Гадаю що ні.
Тут знову пролунав вигук з місця, заглушений, шиканням усіх присутніх. Перебити промовця спробував той самий колишній генерал імператорської армії. Він мріяв про блакитну стрічку і тому хотів грати
роль серед тих, хто складав секретну ноту.
— Я думаю, що ні,— продовжував пан де Ла-Моль, коли гомін ущух; він зробив наголос на слові «я» з самовпевненістю, яка просто зачарувала Жюльєна. «Яка чудова гра, думав він, і перо його літало дуже швидко, встигаючи записувати промову маркіза.— Одним влучним словом пан де Ла-Моль зводить нанівець двадцять кампаній цього перебіжчика»,
— I не тільки на іноземців слід нам розраховувати, провадив далі маркіз розміреним голосом,— в наших надіях на нову військову окупацію. Вся ця молодь, яка пише запальні статті в «Глобусі», дасть вам три-чотири тисячі молодих командирів, серед яких можуть з'явитись Клебер, Гош, Журдан, Пішегрю, хоч I не з такими добрими намірами, як останній.
— Ми не зуміли прославити його,— сказав голова,— нам треба було увічнити його.
— Треба нарешті добитися, щоб у Франції було дві партії,— вів далі пан де Ла-Моль,« ї не тільки номінально, а справді дві чітко розмежовані партії. Ми повинні, нарешті, знати, кого треба розчавити. 3 одного боку — це журналісти, виборці, одне слово громадська думка, молодь і всі її прихильники. Поки вони крутять собі голови шумом власних пустих фраз, ми маємо незаперечну перевагу розпоряджатись бюджетом.
Тут знов його перебили.
— Ви, пане,— сказав з надзвичайною гордістю ї спокоєм пан де Ла-Моль особі, що перебила його,— ви, якщо вас ображає це слово, не розпоряджаєтесь бюджетом, ви просто поглинаєте сорок тисяч франків з державного бюджету і вісімдесят тисяч франків, які ви одержуєте за цивільним листом. Так ось, пане, раз ви змушуєте мене до цього, я не побоюся взяти вас за приклад. Ви повинні були б,— як ваші благородні предки, що пішли за Людовіком Святим у хрестовий похід,— виставити нам за ці сто двадцять тисяч франків принаймні один полк, одну роту,— та що я кажу! — хоч півроти, хоч півсотні бійців, готових до бою і відданих справедливій справі на життя й на смерть. А у вас є тільки лакеї, яких, коли вибухне повстання, ви самі боятиметеся.