Жюльєн кинув екю селянинові, що слухав їх, роззявивши рот.
— Чудово, - сказав князь,— жест граціозний, сповнений благородної зневаги! Прекрасно!
I він пустив свого коня галопом; Жюльєн поскакав услід за ним, наївно захоплений.
«Ах, якби я був такий, вона не віддала б перевагу цьому Круазнуа наді мною!» Чим більше його розум повставав проти смішних рис князя, тим сильніше він зневажав себе за те, що захоплюється ними, і сумував, що не може бути таким самим. Почуття огиди до самого себе дійшло в нього до останньої межі.
Князь побачив, що Жюльєн справді глибоко засмучений.
— Е, любий мій,— сказав він йому по дорозі в Страсбург,— що це з вами? Ви програли всі свої гроші чи закохались у якусь актрису?
Росіяни копіюють французькі звичаї, але завжди з запізненням років на п'ятдесят. Тепер вони наслідують вік Людовіка XV.
Від цих жартів з приводу кохання сльози зросили очі Жюльєна. «А чому б мені не порадитися з цим милим юнаком?» — подумав він раптом.
— Ох, друже мій, ви вгадали,— сказав він князеві,— я справді зараз дуже закоханий, гірше навіть — нещасливо. Одна чарівна жінка з сусіднього містечка кохала мене палко три дні, а потім покинула, і ця зрада вбиває мене.
Він змалював князеві вчинки й характер Матильди, змінивши її ім'я.
— Можете не продовжувати,— сказав Коразов.— Щоб ви довіряли своєму лікареві, я закінчу ваше оповідання. Чоловік цієї молодої дами дуже багата людина або, можливо, вона сама належить до вищої місцевої аристократії. Їй; очевидно, є чим пишатись.
Жюльєн мовчки кивнув головою; в нього не вистачало мужності говорити.
— Прекрасно,— сказав князь,— ось вам три рецепти гірких ліків, які ви негайно почнете вживати: по-перше, ви будете щодня бачитися з пані ... як її звуть?
— Пані де Дюбуа.
— Оце ім'я! — сказав князь і зареготав.— Але пробачте, ви його, певно, обожнюєте. Так ось, треба щодня. бачити пані де Дюбуа, але в жодному разі не показуйте їй, що ви холодні чи ображені: пам'ятайте основне правило нашого часу: завжди будьте повною протилежністю тому, чого від вас чекають. Будьте точно таким, яким ви були за тиждень до того, як вона вас ощасливила своєю прихильністю.
- Ах, тоді я був зовсім спокійний,— вигукнув Жюльєн , у розпачі,— мені здавалось, що я просто жалів її!
— Метелик обпікається на свічці,— провадив далі Т князь,— порівняння старе, як світ! Отже, по-перше, ви зустрічатиметесь з нею щодня. По-друге, ви упадатимете за якоюсь жінкою з її товариства, не виявляючи палкого кохання, розумієте? Не приховую від вас, що це дуже важка роль: ви гратимете комедію, але якщо розгадають, що це комедія, ви пропали.
— Вона така розумна, а я такий дурень! Ні, я пропав,— сумно сказав Жульєн.
— Ні, ви просто дужче закохані, ніж я думав. Пані де Дюбуа зайнята виключно своєю власною особою, як і
всі жінки, яких провидіння наділило надто високим походженням або величезним багатством. Вона дивиться не на. вас, а на себе, отже, вона вас не знає. Під час двох чи трьох поривів кохання, яке вона сама в собі роздувала своєю палкою уявою, вона бачила у вас героя своїх мрій, а зовсім не те, чим ви в насправді... Та, чорт забери, це ж азбука, любий Сорель! Невже ви такий наївний! Чекайте!
Зайдімо до цієї крамниці, ось чарівний чорний галстук, можна подумати, що він від самого Джона Андерсена ! Берлінгтонстріт! Візьміть його, будь ласка, і закиньте якомога далі цю жахливу чорненьку мотузку, що теліпається у вас на шиї.
— Тепер скажіть,— продовжував князь, коли вони вийшли з найкращої галантерейної крамниці в Страсбурзі,— яке товариство пані де Дюбуа? Боже, і що за ім'я! Не гнівайтесь, мій любий Сорель, я просто не можу... До і кого ж ви будете залицятися?
— До най доброчеснішої жінки, дочки панчішного комерсанта, страшенно багатого. В неї найчудовіші в світі очі, вони мені дуже подобаються. Тут вона, безперечно, і посідає перше місце в товаристві, але, незважаючи на своє становище, червонів й розгублюється, коли хто-небудь згадав про торгівлю й крамниці. Бо, на лихо, її батько був одним з найвідоміших у Страсбурзі комерсантів.
— Отже, коли розмовлятимуть про спритність \— сказав князь, усміхаючись,— ви можете бути певні, що ваша красуня матиме на думці себе, а не вас. Це її дивацтво просто ш божественне й дуже вам корисне, воно не дасть вам ні на хвилину розгубитися від погляду її прекрасних очей. Успіх забезпечений.
Жюльєн мав на думці вдову маршала де Фервак, яка часто бувала в палаці де Ла-Моль. Це була красуня іноземка, що одружилася з маршалом за рік до його смерті. В неї, здавалося, не було іншої мети в житті, як примусити всіх забути, що вона — дочка промисловця, і для того, щоб створити собі певне становище, завоювати авторитет у Парижі, вона вирішила очолити жінок, що проповідували доброчесність.