Міркування дуже розумні, що й казати! Але наступного дня досить було нашому юному філософу побачити частину рука Матильди між рукавом плаття і рукавичкою, щоб він знову поринув у спогади. Хоч вони були й дуже болісні, та все ж прив'язували його до життя. «Ну що ж! — казав він тоді сам до себе.— Доведу до кінця цю російську політику. Але до чого це призведе?
Що стосується маршальші, то звичайно, переписавши п'ятдесят три листи, я їй більше не писатиму.
Що ж до Матильди, то ці півтора місяця обтяжливої комедії або зовсім не пом'якшать її гніву, або дадуть мені хвилину замирення. Боже праведний! Та я вмру від щастя!» I тут він уже не міг думати далі.
Прокинувшись від цих солодких мрій, він знову починав міркувати. «Хоч я й доб'юся одного дня щастя, після чого знов почнеться її неласка через те, що я, на своє горе, не вмію їй подобатись. I тоді мені вже не лишиться на що надіятись, всьому буде кінець, я загину навіки... Яку гарантію може вона мені дати при такій вдачі? На горе, моя нікчемність всьому причиною. Нема в мене цієї витонченості манер, розмовляю я важко, нудно. Боже праведний! Чому я — це я?»
XXIX. НУДЬГА
Принести себе в жертву своїм пристрастям —гаразд, хоч би й так, але пристрастям, яких не маєш! 0 жалюгідне XIX століття!
Жіробе
Спочатку пані де Фервак читала довгі листи Жюльєна байдуже, але нарешті вони почали її цікавити. Одна річ дуже непокоїла її: «Який жаль, що пан Сорель не священик! Тоді можна було б допустити певну близькість із ним, але його орден і майже цивільний одяг можуть викликати різні лукаві запитання, і що тоді на них відповісти?..— Вона боялась думати далі.— Якій-небудь підступній приятельці може спасти на думку, і вона з радістю поширюватиме чутку, ніби це якийсь бідний родич мого батька, якийсь дрібний крамар, що дістав орден в національній гвардії».
До того моменту, коли пані де Фервак зустрілась з Жюльєном, її найбільшою втіхою було писати слово маршальша поряд із своїм іменем. Тепер її болісна і вразлива чванливість вискочки почала боротись а новим почуттям.
«Це було б для мене так легко, думала маршальша, влаштувати його старшим вікарієм в яку-небудь єпархію недалеко від Парижа. Але ж він — пан Сорель, та ще й якийсь секретар пана де Ла-Моля! Ні, це жахливо!»
Вперше в житті ця жінка, що всього боялась, була схвильована почуттям, далеким від честолюбних претензій на значне становище у вищому світі. Старий швейцар помітив, що коли він приносив листа від цього молодого красеня, юнака, що мав такий смутний вигляд, з обличчя маршальші негайно зникав неуважний і незадоволений вираз, якого вона завжди прибирала у присутності слуг.
Це нудне існування, наскрізь пройняте честолюбним бажанням зробити враження у вищому світі, хоч у глибині серця вона не відчувала ніякої радості від цих успіхів,— стало для неї таким нестерпним, відколи в неї зародився інтерес до Жюльєна, що їй досить було провести ввечері хоча б годину з цим незвичайним юнаком — і її покоївки могли бути спокійні: вона не дошкуляла їм весь день своїми причіпками.
Жюльєн завоював у неї таке довір'я, що воно не схитнулося навіть від анонімних листів, складених дуже майстерно. Даремно пан Тамбо переказав кілька спритно сфабрикованих наклепів панам де Люзу, де Круазнуа, де Кейлюсу, а ці пани охоче стали поширювати їх, не подумавши про те, щоб перевірити справедливість обвинувачень. Пані де Фервак, розум якої не міг розібратися в таких вульгарних наклепах, звіряла свої сумніви Матильді, і та її завжди заспокоювала.
Одного разу, тричі спитавши, чи немає листів, пані де Фервак раптом вирішила, що треба відповісти Жюльєнові. Це була перемога нудьги. Але вже на другому листі маршальша завагалася; їй здалося просто непристойним написати власною рукою таку вульгарну адресу: Панові Сорелю, в домі пана маркіза де Ла-Моля.
його ж вечора вона сухо сказала Жюльєнові
«— Мені потрібні конверти з вашою адресою.
«Ось я й потрапив у коханці-лакеї»,— подумав Жюльєн; він вклонився, злорадно уявляючи, яка в нього
Арсена, старого маркізового лакея. Цього ж таки вечора він приніс конверти і на другий день рано-вранці одержав третього листа; він прочитав п’ять-шість рядків спочатку і два-три в кінці. Лист був написаний на чотирьох сторінках, густим дрібним почерком.
Поволі в пані де Фервак утворилася приємна звичка писати майже щодня. Жюльєн відповідав, старанно переписуючи російські листи; і — хіба ж це не велика перевага цього пишномовного стилю! — маршальшу зовсім не дивувала відсутність будь-якого логічного зв'язку між йо« то відповідями та її листами.