Такий настрій не залишав Матильду весь день. Вона була майже щаслива, бо цілком віддалась коханню; не можна було повірити, що її душа нещодавно була пройнята гордістю, та ще й якою гордістю!
Вона злякано здригнулася, коли ввечері лакей доповів про пані де Фервак; голос слуги здався їй зловісним. Вона не могла дивитись на маршальшу і відразу ж вийшла. Жюльєн, не дуже гордий з своєї важкої перемоги, боявся зрадити себе поглядом і не обідав у палаці де Ла-Моль.
Його кохання і щастя швидко зростали в міру того, як віддалявся момент його поєдинку з Матильдою; тепер він уже докоряв собі. «Як я міг витримати?— думав він.— А що, як вона розлюбить мене. Одна мить може все змінити в цій гордій душі, а я поводився з нею, треба зізнатись, жахливо».
Увечері він згадав, що йому неодмінно треба з'явитись в опері у ложі пані де Фервак, яка дуже його запрошувала. Матильда неодмінно поцікавиться: був він там чи дозволив собі нечемність і не з'явився. Незважаючи на всю очевидну справедливість цих міркувань, він спочатку почував себе просто нездатним піти туди. Доведеться розмовляти з людьми, а це означає — наполовину позбутися своєї радості.
Пробило десяту годину; треба було неодмінно їхати.
На щастя, в ложі пані де Фервак було повно жінок, ї він залишився біля дверей, зовсім сховавшись за капелюшками дам. Це врятувало його; інакше він опинився б у дуже незручному становищі; сповнені розпачу божественні звуки арії Кароліни з «Таємного шлюбу» викликали в нього гарячі сльози. Пані де Фервак помітила їх; це було так не схоже на звичайний вираз мужньої твердості, властивий його обличчю, що навіть ця вискочка і світська дама, давно пересичена найгострішими втіхами гордості, була глибоко розчулена. Та невелика частка жіночої сердечності, яка ще залишилася в ній, примусила її заговорити з ним. їй хотілося тепер почути звук свого ж голосу.
— Ви бачили маркізу і мадемуазель де Ла-Моль?— спитала вона.— Вони в третьому ярусі.
Тої ж миті Жюльєн, досить нечемно спершись на бар'єр ложі, заглянув у зал і побачив Матильду. В очах її блищали сльози. «Але ж сьогодні не їхній оперний день,— подумав він. — Яка нетерпляча!»
Матильда умовила матір поїхати в оперу, хоч ложа, яку поквапилась запропонувати їй одна з підлесниць, не пасувала для дам їхнього стану. Матильда хотіла пересвідчитись, чи проведе Жюльєн цей вечір з пані де Фервак.
XXXI. ТРИМАТИ П В СТРАХУ
Так ось воно, справжнє чудо вашої
цивілізації Ви зробили з кохання
звичайну угоду!
Варпав
Жюльєн кинувся в ложу пані де Ла-Моль. Його очі одразу зустрілися зі сповненими сліз очима Матильди; вона плакала, не стримуючись, бо в ложі були тільки незначні особи — приятелька матері, що запросила їх у свою ложу, та її знайомі. Матильда поклала руку на руку Жюльєна, неначе забувши зовсім, що тут сидить її мати. Майже захлинаючись від сліз, вона вимовила тільки одне слово: «Гарантія».
«Ні в якому разі не розмовляти з нею,— казав собі Жюльєн, теж дуже схвильований, і прикрив очі рукою, немов захищаючись від сліпучого світла люстри, що висіла проти третього ярусу.— Якщо я заговорю, мій голос зрадить мене, вона зрозуміє, як я зараз хвилююсь, і все піде нанівець».
Ця боротьба з самим собою була тепер ще боліснішою, ніж уранці, бо душа його за цей час збурилась. Жюльєн боявся, щоб Матильдою знов не оволоділа гордість. Сп'янілий від кохання і пристрасті він все-таки твердо вирішив мовчати.
Це, на мою думку, одна з найпрекрасніших рис його вдачі: людина, здатна на таке зусилля над собою, може далеко піти, і „Якщо доля дозволить”.
Мадемуазель де Ла-Моль зажадала, щоб Жюльєн поїхав додому разом з ними. На щастя, йшов сильний дощ. Але маркіза посадила Жюльєна напроти себе і всю дорогу розмовляла з ним, не даючи йому й словом перемовитись з дочкою. Можна було подумати, що маркіза взялась оберігати щастя Жюльєна; він уже не боявся погубити все, ненароком виявивши своє надмірне кохання, і віддавався йому з усім запалом.
Чи наважусь я розповісти, що, ледве опинившись у своїй кімнаті, Жюльєн упав на коліна і вкрив поцілунками любовні листи, які йому дав князь Коразов?
— 0 велика людино! Я всім зобов'язаний тобі! — вигукнув він.
Помалу до нього повернулась холоднокровність. Він порівнював себе з полководцем, який тільки що наполовину виграв великий бій. «Успіх, безсумнівно, величезний,— казав він собі,— але що буде завтра? Одна хвилина — і можна втратити все».
Жюльєн гарячково розгорнув «Мемуари», продиктовані Наполеоном на острові Святої Єлени, і силував себе читати їх цілих дві години; правда, читали лише його очі, та все-таки він не відкладав книжки. Під час цього незвичайного читання його збуджені думки й почуття, високо піднісшись, снувалися самі собою. «Серце Матильди — це зовсім не те, що серце пані де Реналь»,— казав він собі.