Фуке одвернувся.
Він чув, як Матильда швидко ходить по кімнаті. Вона засвітила кілька свічок. Коли Фуке опанував себе й обернувся, він побачив, що вона поклала перед собою на маленький мармуровий столик голову Жюльєна і цілувала її в чоло. Матильда провела свого коханого до могили, яку він. сам собі обрав. За труною йшло багато священиків; потай від усіх вона їхала в кареті сама, з запнутими вікнами і везла, поклавши собі на коліна, голову чоловіка, якого так кохала.
Пізно вночі процесія дісталась до вершини одної з найвищих гір Юри; і тут, в маленькому гроті, яскраво освітленому безліччю свічок, двадцять священиків відслужили заупокійну месу. Жителі маленьких гірських селищ, через які проходила процесія, вливались у неї, приваблені небаченим видовищем цієї дивної церемонії. Матильда з'явилась у довгому жалобному вбранні, а по закінченні відправи за її наказом в натовп було кинуто кілька тисяч п’яти франкових монет.
Залишившись сама з Фуке, Матильда захотіла власними руками поховати голову свого коханого. Фуке мало не збожеволів з горя. Матильда подбала про те, щоб цей дикий грот був оздоблений мармуровою скульптурою, замовленою за величезні гроші в Італії. Пані де Реналь виконала свою обіцянку. Вона не робила замаху на своє життя, але через три дні після страти Жюльєна вона померла, обнімаючи своїх дітей.
Необмежене панування громадської думки,— хоч вона, зрештою, надає свободу,— пов’язане з тією недоречністю, що вона втручається в такі сфери, Де їй зовсім нема чого робити, наприклад, у приватне життя. Звідси й виникає та нудьга, яка панує в Америці і Англії. Саме для того, щоб не зачепити ненароком приватного життя, автор і вигадав містечко Вер'єр, а коли йому потрібні були єпископ і суд присяжних, він переніс усе це в Безансон, де сам ніколи не бував.