Цибульський у своїх спогадах не вказує, куди саме його заслали, проте згадує, що це було місце в Сибіру, за полярним колом, а повернення на Волинь зайняло у нього вісім тижнів при щоденному подоланні відстані в 50–60 кілометрів. Це означає, що місце заслання майбутнього керівника оборони Пшебраже могло знаходитися десь у Красноярському краї або навіть у Якутії. З книги Юзефа Собесяка, у свою чергу, випливає, що місце заслання Цибульського знаходилося неподалік від Іркутська. Генрік Цибульський провів у засланні близько п’яти місяців, після чого зважився на втечу. Місце заслання він покинув, як він пише, ясного липневого вечора, озброївшись лише ножем і невеликим запасом провіанту. Свою подорож, яка, безперечно, мала бути справжнім випробуванням, автор «Червоних ночей» описує всього кількома реченнями. Він згадує про величезні труднощі під час подолання тайги, проблемах з орієнтацією на місцевості, голоді, самотності та, водночас, зрозумілому в ситуації втікача страху перед контактами з місцевим населенням, а також про необхідність п’ять разів долати звивисту Волгу (якщо це подолання означало перепливання вплав, як припускає у своєму фільмі Сікорський, то цей подвиг звучить майже неймовірно для кожного, хто бачив величезне русло цієї річки в її нижній або середній течії). Зрештою, після восьми тижнів виснажливого маршу Цибульський дістався до рідного села. Побоюючись повторного арешту, ще тієї ж ночі він покинув Пшебраже й зупинився в селі Цезарин у районі Острожця, де влаштувався на ферму як підсобний робітник. Однак чеський господар здогадувався, що має справу з втікачем із заслання, тому через кілька місяців Цибульський був змушений змінити місце перебування. Кілька днів він також працював у українського селянина, щоб зрештою опинитися у свого брата Юзефа в Луцьку, завдяки якому він знайшов роботу на лісозаготівлях поблизу Млинова. Після наступу фронту та анексії цієї частини Волині Третім рейхом Цибульський повернувся до рідного Пшебраже і почав працювати в лісництві, розташованому між Ківерцями та Луцьком, у селі Юлана, а з літа 1942 року — у лісництві в Карасині. У цей період він переховував єврейку Двойру Блак під вигаданим прізвищем, а також заступився за заарештованого підлеглого, українського лісника Мельника, звинуваченого у співпраці з партизанами. У серпні 1942 року, за порадою свого брата Юзефа, він вступив до Армії Крайової, отримавши звання поручника та псевдонім «Гаррі». Посаду лісника в Карасині він обійняв уже як член польських підпільних структур. Лісництво охоплювало 10 тисяч гектарів, при цьому в розпорядженні Цибульського було всього вісім осіб української національності. Працюючи в цьому районі, він досить швидко зрозумів, що в диких і важкодоступних лісових масивах переховуються загони радянських партизанів, з лідером яких — поляком, капітаном Юзефом «Максом» Собесяком — він незабаром налагодив контакт. Собесяк запропонував йому співпрацю у створенні підпільної мережі з опорою на місцеве населення та з використанням лісництва як контактного пункту. Як випливає зі спогадів Цибульського, співпраця досить швидко зміцнилася, і завдяки лісничому партизани уникли німецької облави, проведеної в околицях Карасіна. Навесні 1943 року до Цибульського дійшли перші відомості про криваві напади українських націоналістів на польські села. Як він писав: «Ці звістки були настільки неймовірними й макабричними, що їх важко було сприйняти за правду». Як випливає з тексту «Червоних ночей», а також зі спогадів Юзефа Собесяка, за порадою останнього Цибульський вирішив повернутися до Пшебраже, щоб долучитися до процесу самооборони (хоча спочатку його метою було радше створення нового партизанського загону, який мав співпрацювати з росіянами в районі Ківерців).
Пшебраже, рідне село Генріка Цибульського, до війни (за словами самого автора) налічувало близько 2 тисяч мешканців. Дещо інші дані наводить у своєму фільмі Адам Сікорський — 1200 мешканців і 200 будинків. Це село, що входило до складу громади Тростянець, було засноване в 1864 році, після звільнення селян від кріпосного права царським урядом. Вона розташовувалася в Луцькому повіті, за 10 кілометрів на південь від Тростянець і за 25 кілометрів на північний схід від Луцька. Зі сходу вона межувала з Майданом Єзерським і Холопинами, із заходу — зі Старою Чолницею, з південного заходу — з Озером, а з півночі — з Мостами. На захід від села протікає річка Конопелька, навколо простягаються ліси та заболочені території, багаті на торфовища. На відміну від багатьох сіл зі змішаним населенням, Пшебраже було повністю польським поселенням. Наразі на території колишнього Пшебраже розташоване невелике селище Гаєве, що налічує всього лише кілька десятків будинків. Для долі Пшебраже як оплоту опору українським націоналістам дуже важливим є той факт, що у свідомості мешканців воно разом із навколишніми селами розглядалося як єдине ціле. Цибульський пише: