Перед Цибульським тепер стояло завдання ефективно організувати цю міні-державу, забезпечити всіх хоча б тимчасовим дахом над головою та харчами. Околиці Пшебраже були практично спорожнілі — села або були евакуйовані, або знищені українськими націоналістами. У Пшебраже постійно надходили нові звістки про жахливі погроми, що відбувалися по всій Волині. Було відомо, що захищаються й інші центри самооборони, але — як зазначає Цибульський — взаємні контакти між ними практично були відсутні.
На початку літа 1943 року ситуація складалася таким чином: майже всі польські села в радіусі багатьох кілометрів були знищені, а їхні мешканці — винищені, тому Пшебраже залишалося єдиним великим скупченням поляків, яке функціонувало в усьому регіоні. У цій ситуації було очевидно, що слід очікувати масованого нападу загонів УПА на «фортецю» в Пшебраже. Перший напад стався в ніч з 4 на 5 липня 1943 року. Українські загони підпалили всі села, розташовані безпосередньо навколо Пшебраже. Укріплений табір оточували язики полум’я, а з усіх боків стікалися ті, кому вдалося врятуватися. Бої тривали всю ніч, на світанку колонія опинилася в оточенні озброєних загонів УПА. Один із них відкрив мінометний обстріл. Запекла битва тривала до полудня, після чого нападники відступили. Тоді загинуло десять поляків. Великою заслугою Цибульського було те, що йому вдалося взяти під контроль паніку, яка спалахнула після початку атаки. Горіли всі села навколо Пшебраже, люди тікали в одній нижній білизні, а заскочені зненацька взводи, що захищали околиці фортеці, почали відступати перед нападниками. Однак Цибульський взяв ситуацію під контроль і негайно організував загін, який вирушив на допомогу.
Вдалося відбити основний удар, але великі (що налічували сотні людей) групи українських націоналістів, як і раніше, перебували в деяких навколишніх селах. Після відступу нападників до Пшебраже стікалися натовпи тих мешканців, які врятувалися від нападу й сховалися в навколишніх лісах. Для всіх стало очевидно, що бій на відкритому полі не обіцяє жодних шансів, а єдиною можливістю порятунку є оборона Пшебраже.
Напад на початку липня також підірвав бойовий дух багатьох захисників, а особливо цивільного населення. Говорили про неможливість утримати фортецю та необхідність здатися німцям.
Особливе занепокоєння у командування викликав той факт, що напад 4–5 липня був справою рук одного великого загону УПА, а адже цілком реально було, що спроба буде повторена із залученням набагато більших сил.
У дні, що безпосередньо настали після нападу, Цибульський організував рейди в навколишні села з метою оцінки втрат, поховання загиблих та збору біженців, які розбіглися й ще не встигли дістатися до Пшебраже. Ситуація у фортеці була складною — населення, що зростало з кожним днем, створювало проблеми з продовольством, починало бракувати боєприпасів, а співпраця з радянськими партизанами була вкрай ускладнена через те, що німці з дедалі більшою недовірою ставилися до самооборони Пшебраже, яка набирала сили. Однак липневий напад дав змогу Цибульському виявити найслабші місця оборони та вжити відповідних превентивних заходів. Східний фланг було укріплено сильніше за рахунок південного, де доступ ускладнювали великі болота. Були посилені укріплення, а за допомогою нелегальної торгівлі та різних зв’язків було закуплено запаси німецьких боєприпасів. Було створено табірну зброярню. Було демонтовано та приведено до бойового стану дві гармати з покинутих уламків радянських танків. Під прикриттям озброєних загонів самооборони проводилося збирання врожаю на полях навколо самого Пшебраже, а також на тих, що розташовувалися біля спалених сіл — це був єдиний спосіб запобігти загрозі голоду в 20-тисячному укріпленому поселенні. 11 липня по всій Волині відбулася наймасштабніша ескалація нападів на польські населені пункти. По суті, значна частина регіону вже була повністю захоплена УПА, але звістки про це доходили до Пшебраже з великим запізненням.
Важливим рішенням Цибульського було також розміщення захисників Пшебраже в казармах, які раніше функціонували за принципом напівцивільного режиму, тобто після чергування чи іншого завдання вони поверталися додому, маючи наказ з’явитися лише у разі тривоги. Це не давало змоги швидко реагувати в разі нападу, тому було ухвалено рішення про розміщення у казармах взводів на окремих ділянках. Була також організована окрема військова кухня. Була запроваджена військова дисципліна з порядком зборів, звітів і команд, завдяки чому «з загону швидко зникла атмосфера неорганізованої групи, в якій кожен, по суті, робить, що хоче, а всі є один для одного приятелями і ніким більше». У першій половині липня взводи вже налічували по 120 осіб, і їхній статус було підвищено до роти. Було запроваджено програму навчання, що включала стройову підготовку, тактику, навчання поводженню зі зброєю тощо. Інтенсивно велися роботи з укріплення позицій — зокрема, замість загороджень, що оточували саме село, було збудовано розташоване на більшій відстані від нього гігантське коло периметром у два десятки кілометрів. На щастя, у цей період візити німців уже стали рідшими — через зростаючі проблеми Третього рейху на фронті гітлерівська адміністрація приділяла дедалі менше уваги полякам, які захищалися від УПА. Велику роль тут відіграв також громадський лідер Людвік Малиновський, який чудово знав місцеві реалії та вмів різними методами домагатися того, щоб німецька влада закривала очі на те, що відбувалося в Пшебраже.