Генрік Цибульський, колишній засланник і втікач із Сибіру, а крім того, людина, яка з юності була пов’язана з природою та спортом, був сильним і здоровим чоловіком, проте наприкінці життя у нього траплялися раптові й короткочасні втрати свідомості та непритомність, причини яких лікарі не могли встановити. Ці нездужання, ймовірно, були пов’язані з підвищеним рівнем холестерину в крові. 12 березня 1971 року, як і щоранку, Цибульський вийшов з дому, щоб відкрити заснований ним самим квітковий магазин, розташований на Рацлавіцьких алеях у Любліні (на той час там працювала його дружина, допомагали також старші діти). По дорозі на роботу він втратив свідомість і більше не прийшов до тями. Через кілька годин він помер у Військовому госпіталі в Любліні.
Причиною смерті, найімовірніше, стала серцево-судинна недостатність. Цибульський, попри важкі випробування життя, які спочатку підготувала йому війна, а потім — період сталінських репресій, був надзвичайно спокійною та стриманою людиною. Він ніколи не підвищував голосу, був палким захисником правди, а єдиною ознакою його несхвалення була знаменита фраза «Насипали піску!». Він не курив і не зловживав алкоголем, проте щодня після роботи, перед обідом, випивав чарку спирту — «для дезінфекції організму». Командир центру самооборони в Пшебраже був похований у Любліні, на військовому кладовищі на вулиці Липовій.
У 1966 році були опубліковані спогади Цибульського про події на Волині під назвою «Червоні ночі». Це була перша публікація в Народній Польщі, яка торкалася теми винищення поляків, здійсненого українськими націоналістами. Наступні видання цієї книги виходили у 1969, 1974, 1977 та 1990 роках.
Генрік Цибульський — незаслужено забута постать, про яку варто згадати не лише у зв’язку зі столітньою річницею від дня його народження, що припадає на 2010 рік (а також із сороковою річницею від дня смерті наступного року), не тільки через його яскраву й неймовірну біографію, яка з успіхом могла б стати основою для не одного кіносценарію, але насамперед через його незаперечні заслуги, які він проявив як керівник оборони Пшебраже. Тут слід враховувати той факт, що він проявив не лише чудові організаторські здібності, стратегічний розум, гідний досвідченого офіцера, харизму та вміння керувати людьми в критичній ситуації, але насамперед повну відданість найвищій ідеї — порятунку населення, якому загрожувало винищення з боку українських націоналістів.
Для досягнення цієї мети Цибульський не вагався ухвалювати незручні, суперечливі рішення, які, ймовірно, часто суперечили його власним переконанням і поглядам (такі як закупівля зброї у німців або співпраця з радянськими партизанами). Однак він умів відкинути вбік особисті образи та гіркий досвід, якщо тільки це в короткостроковій перспективі могло допомогти вижити польському населенню, що зібралося в Пшебраже (адже загони Собесяка, Пропопюка та інших, з якими він співпрацював, воювали в ім’я того самого режиму, який заслав його до Сибіру, який у своїх методах дій не надто відрізнявся від УПА та ОУН, який, зрештою, після приходу до влади знову почав переслідувати його і від якого йому доводилося ховатися). Завдяки такій позиції йому вдалося досягти своєї головної мети. Незважаючи на масові вбивства, скоєні по всій Волині, центр самооборони в Пшебраже встояв, врятував 25 тисяч людських життів. Тим гіркішим стає констатування того, що омріяне «визволення» принесло герою цих подій необхідність тікати й переховуватися, а через кілька десятків років, в умовах уже демократичної Польщі, його постать залишається майже в повному забутті.