Мене ніхто не переслідував, і, що найголовніше, у мене ніхто не стріляв. Коли відбіг досить далеко, то сповільнив крок і лише тоді зрозумів, що замість того, щоб бігти до села, я біг у протилежному напрямку. Я опинився на лузі. У темряві ледь виднілася копачка сіна.
Тепер, коли найгірші з моїх побоювань минули, я знову відчув холод. Я сів під стог сіна, обмотавши відірвані рукави сорочки навколо занімілих ніг. Це мало допомогло.
Неподалік мешкав лісник Каністрат. Його будиночок стояв осторонь і міг стати надійним притулком у цю бурхливу для мене ніч. Я побіг до будиночка.
Каністрат ще не спав. Можна уявити його збентеження, коли він побачив у дверях свого начальника в такому неповному вбранні.
«Каністрат, швидко зачини вікно або загаси лампу!» — наказав я.
Коли лісник виконав мою вказівку, я розповів йому про свою пригоду.
«Це точно партизани», — вирішив він. — «Крім них, нікому».
Ми прислухалися до звуків, що долинали з села. Ми чули дедалі лютіший гавкіт собак, а потім знову запала тиша. Раптом ми помітили в небі білу ракету, і за мить у селі розгорілася запекла перестрілка. В околицях поста вибухали гранати. З дерев’яної будівлі, де розташовувався поліцейський відділок, вирвалися яскраві язики полум’я. Вогонь швидко перекинувся на сусідні споруди.
Пожежа та метушня почали вщухати лише до ранку. Вже зовсім розвиднілося, коли я, одягнений у форму лісника, вирушив до села. Поліцейський пост було спалено, неподалік я помітив тіла вбитих.
Вдома я застав Ірену та Янека Ядешку. Вони з тривогою чекали на моє повернення. Виявилося, що Янек провів усю ніч у будинку священика. Коли пролунали постріли, ніхто не наважився вийти з дому ні на крок.
«Ви даремно втекли», — сказала Ірена. — «Я кілька разів ходила до парку й кликала вас.»
«Хто це був?»
«Партизани», — сказала вона схвильовано. — «Вони якраз йшли до дільниці й хотіли з вами поговорити...»
«Ага, поговорити...»
«Так, поговорити. Вони казали, що лісничий у Карасині — порядна людина і що йому не варто тікати наступного разу, інакше він може застудитися. Ними командував якийсь широкоплечий, високий партизан. Решта зверталися до нього «пан капітане».»
Лише згодом я дізнався, що це був «Макс», командир партизанського загону.
Пост перестав існувати. Поліцейські, яким вдалося втекти, боялися залишатися в Карасині й перебралися до Маневичів.
Цього разу я мав наочні докази існування та діяльності партизанів. Я сердився на себе за те, що нещодавно втік, але в ті часи ніколи не знаєш, хто і з якою метою завітає до тебе несподівано.
Через кілька днів знову пролунав тихий стукіт у моє вікно. Цього разу я вирішив залишитися на місці. Не без хвилювання я підійшов до вікна.
«Хто там?»
««Макс». Відчиніть, будь ласка, пане Цибульський.»
«Гаразд, зараз піду.»
За мить до кімнати увійшли двоє чоловіків. Один — високий, широкоплечий, із щирим, відкритим поглядом; інший — вищий і стрункіший, із трохи розкосими очима, що свідчили про східне походження.
Вони представилися:
«Капітан «Макс».»
«Майор «Магомет».»
Ті, хто прибув, одразу справили на мене найкраще враження. У їхньому одязі, рухах, поставі та погляді відчувалася велика невимушеність і впевненість у собі. У поведінці ж я помітив ту ледь вловиму незручність людей, постійним місцем проживання яких є ліс.
Вони сіли один навпроти одного так, щоб у одного перед очима були двері, а в іншого — вікно. «Мабуть, це партизанський спосіб прикриття», — подумав я.
Я попросив Янека покликати Ірену.
«Нехай приготує чай і щось перекусить.» Даючи цю вказівку, я відчував, що гості уважно вивчають моє обличчя, слова, жести. Випробування, мабуть, пройшло успішно, бо капітан «Макс» одразу ж розкрив мету візиту.
«Як лісничий, ви чудово знаєте, що в тутешніх лісах переховуються партизани. Нам потрібна допомога та співпраця людей, які добре знають ці місця й користуються довірою місцевого населення. Перш ніж приїхати сюди, ми дізналися про вас із багатьох джерел. І ось ми тут...»
«Мені здається, — втрутився в розмову майор «Магомет», — що ви підходите для виконання цікавіших завдань, ніж втеча з дому від партизанів».
Ми розсміялися. Незважаючи ні на що, вони не змогли втриматися від задоволення подражнити мене з приводу тієї втечі. Напруга поступово спадала.