Командири роти та кінної розвідки отримали наказ прикривати тих, хто працює.
Раніше опікунський комітет розглянув питання про рівномірний розподіл зерна. Було вирішено роздати його всім, незалежно від того, чи мають вони власні вози, чи ні. Було встановлено, що вози повертатимуться однією, визначеною дорогою — повз лісництво. Там мали перебувати представники комітету та розподіляти зерно за списком.
Кожен власник воза мав по черзі привозити один віз для себе, а другий — для сім’ї, яку йому призначили.
Наступного дня я сів на коня й поїхав до місця збору, де вже кишіло солдатами та цивільним населенням.
Згідно з планом, три перші роти мали оточити Хопнєв з трьох боків і утримувати село в оточенні протягом усього дня. Якби українці відкрили вогонь, село слід було взяти штурмом. Четверта рота мала становити резерв, готовий прийти на допомогу іншим ротам або возам, що поспішали через ліс із табору та до табору.
Незабаром після виходу перших рот із зазначених районів до нас долинули звуки пострілів. Це була сутичка, яку наші вели з патрулями бульбовців, які охороняли українське населення, також зайняте перевезенням зерна. Повозки українців розвернулися й галопом помчали в бік Хопнева.
Незабаром ми помітили в небі червону ракету. Це був сигнал про те, що роти, згідно з планом, оточили село. Я дав знак, що можна вирушати. Величезна, кілометрова низка возів почала повільно занурюватися в прохолодну тінь лісу.
Прибувши на місце, ми помітили стовпи диму та полум’я, що піднімалися над селом. Бульбовці, які сховалися в хатинах, зустріли роти шквальним вогнем, на що ті, звісно, відповіли тим самим. Село почало горіти, а бульбовці відступили на північ.
Люди завантажували зерно з запаморочливою швидкістю. Десятки возів безперервно курсували між полем і Пшебраже, запаси зерна зростали. План забезпечення безпеки виправдав себе. За весь час збору врожаю ритм напруженої роботи жодного разу не був порушений.
Також не було жодного випадку, щоб хтось намагався обійти розпорядження комітету допомоги. Усі справедливо ділили зібране зерно. Розподільна комісія працювала бездоганно.
Через тиждень роботи на полях Вінцентівки, Хопнева та Тростянця у Пшебраже не залишилося жодного будинку, землянки чи барака, перед яким не стояв би величний стог. За один тиждень ми повністю вирішили проблему забезпечення села хлібом на всю зиму.
Пшебраже перетворилося на величезний комору, завалену купами соломи.
Найгірше було з помелом зерна. Щоправда, у селі було споруджено кілька імпровізованих «млинів», що приводилися в рух силою коней, але зерно, помелене на цих примітивних жорнах, давало борошно не найкращої якості. Треба було якось виправити цю ситуацію.
Найближчий паровий млин розташовувався в сусідньому з Пшебраже українському селі Озеро. З мешканцями цього села ми підтримували найкращі стосунки, навіть у періоди найбільшого тиску з боку українських фашистів. Мешканці Озера постійно запевняли нас, що з їхнього боку нам не загрожує жодна небезпека. Пізніше ми переконалися, що ці запевнення не були порожніми словами. Ми намагалися підтримувати з ними якомога кращі стосунки, дбаючи при цьому про те, щоб село не зазнало репресій з боку банд за «братання з ляхами». У такій ситуації ми завжди були готові прийти їм на допомогу.
На наше прохання мешканці Озера надали нам млин на час, необхідний для помелу зерна. Коли нарешті борошно опинилося на складах, ми зітхнули з полегшенням. Голод перестав нам загрожувати.
Незабаром після накопичення запасів борошна я отримав низку тривожних повідомлень про зовсім іншу небезпеку, якої ми не передбачали. На території табору дедалі частіше з’являлися люди в нетверезому стані. Ми провели розслідування, і виявилося, що в Пшебраже виникло кілька підпільних винокурень.
Ми розпочали жорстку й рішучу боротьбу з цим явищем. Ми не могли дозволити, щоб якісь антисоціальні елементи марнували так важко здобуте зерно. Табірний карцер — невеликий, темний підвал — став місцем ізоляції для тих, хто не зміг втриматися від спокус. Це було ідеальне місце для роздумів про власну легковажність, наслідки якої могли обрушити нещастя на всіх.
«Погребна терапія» виявилася ефективним лікувальним засобом. Апарати для самогоноваріння зникали один за одним, і п’яних людей у таборі стало майже не бачити.
Напад на Пшебраже
Одного разу до нас дійшли чутки, що Гута Степанська — центр самооборони, схожий за своєю організаційною структурою на Пшебраже, — була розгромлена бандами УПА, а населення розбіглося по лісах.