Хтось стояв у дверях до зали. Ґрем пізнав молодого клерка з чиказького офісу ФБР і помахом припросив його заходити.
– Вам прийшов лист, – сказав клерк. – Мене сюди відправив містер Честер. Сказав, аби я неодмінно передав вам, що поштовий інспектор просвітив його на флуороскопі.
Клерк витягнув із нагрудної кишені листа. Цупкий бузковий конверт. Ґрем сподівався, що це від Моллі.
– Ось марка, бачите?
– Дякую.
– А ще сьогодні дали зарплатню.
Клерк передав Ґрему чек.
Фредді на записі закричав.
Молодик здригнувся.
– Вибачте, – сказав Ґрем.
– Не розумію, як ви це витримуєте, – відповів молодик.
– Ідіть додому.
Ґрем сів на лаву присяжних читати лист. Він хотів відчути полегшення. Лист був від доктора Ганнібала Лектера.
Дорогий Вілле!
Дозволь коротко привітати тебе з оборудкою, що ти провернув із містером Лаундзом. Я надзвичайно цим потішився. Який ти хитрий!
Містер Лаундз часто ображав мене своїм невіглаським базіканням, але де в чому й просвітив – щодо твого перебування в психіатричній лікарні. Мій недотепний адвокат мав би згадати це на суді, та дарма.
Знаєш, Вілле, ти забагато непокоїшся. Тобі стало б набагато спокійніше, аби ти трохи попустив себе.
Ми не створюємо своїх натур, Вілле, вони нам видаються разом із легенями, підшлунковою та всім іншим. Чого ж опиратися?
Я хочу допомогти тобі, Вілле, і волів би почати з такого питання: після того як ти застрелив містера Ґаррета Гоббса, то поринув у глибоку депресію, але ж тебе зламав не сам учинок, правда? Чи не почувався ти так погано через те, що почувався так добре під час убивства?
Подумай про це, та не хвилюйся. Чому ж воно мусить не подобатися? Богу ж напевне подобається – Він цим увесь час займається, а чи не створені ми за образом і подобою Його?
Може, ти зауважив у вчорашній газеті, що в ніч на середу в Техасі Бог впустив на тридцятьох чотирьох своїх парафіян церковний дах – у ту мить вони саме плазували перед Ним, співаючи гімни. Невже таке може не сподобатися?
Тридцять чотири. А в тебе один Гоббс.
Він минулого тижня прибрав 160 філіппінців в авіакатастрофі – а в тебе один миршавий Гоббс. Він не стане тобі заздрити через одне миршаве вбивство. Тобто вже два. Усе гаразд.
Слідкуй за газетами. Бог завжди на крок попереду.
Ґрем знав, що Лектер дуже помиляється щодо Гоббса, але на півсекунди замислився, чи Лектер хоч трішечки правий у випадку з Фредді Лаундзом. Внутрішній ворог Ґрема погоджувався з цими звинуваченнями.
Фотографуючись для «Базікала», він поклав руку на плече Фредді для того, щоб підтвердити – саме він розповів Фредді ті образливі речі про Дракона. Та чи не хотів він підставити Лаундза, бодай трошки? Ґрем замислився.
Тимчасове полегшення приносила впевненість, що свідомо він ніколи б не впустив жодного шансу піймати Дракона.
– Як же ви мене зморили, сучі ви діти, – уголос промовив Ґрем.
Потрібен перепочинок. Він зателефонував Моллі, проте в будинку бабусі й дідуся Віллі ніхто не брав слухавку.
– Мабуть, кудись подалися у своєму клятому будинку на колесах, – пробурмотів Ґрем.
Пішов по каву – почасти заради того, аби самого себе переконати, що він не ховається в кімнаті для присяжних.
У вітрині ювелірного магазину він примітив витончений антикварний браслет із золота. Віддав за нього майже всю зарплатню. На пошті попросив, щоб загорнули й наліпили марку. Пересвідчившись, що біля скриньки нікого немає, він написав на пакунку адресу Моллі в Ореґоні. На відміну від Моллі, Ґрем не усвідомлював, що робить подарунки тоді, коли злиться.
Йому не хотілося повертатися в кімнату присяжних до роботи, але треба було. Підганяли думки про Валері Лідс.
«Вибачте, наразі я не можу підійти до телефону», – сказала колись Валері Лідс.
Ґрем шкодував, що не знав її. Якби ж то… Марні, дитячі мрії.
Він почувався втомленим, егоїстичним, засмученим і виснаженим до такого дитячого стану свідомості, де одиниці виміру сходяться до перших вивчених, де напрямок «північ» означає шосе 61, а «шість футів» навічно лишилися зростом його батька.
Він змусив себе сісти за докладний, ретельний профіль жертв, який він складав із віяла звітів і власних спостережень.