– Добре, – сказав Кроуфорд.
Зі стелі зали опустився кіноекран і розгорнувся перед лавами для присяжних – так засідателям було легше дивитися відеодокази.
Ґрем заправив плівку в проектор.
– З приводу перевірки газетних кіосків, де Зубний ельф міг швидко придбати «Базікало»: нам уже доповіли з Цинциннаті, Детройта та ще з кількох розкладок у Чикаго, – сказав Кроуфорд. – Стільки диваків треба відсіяти.
Ґрем запустив фільм. Відео з риболовлі.
Діти Джекобі сиділи навпочіпки на березі ставка з тростиновими вудками й поплавцями.
Ґрем намагався не думати про те, що вони зараз лежать у землі в маленьких ящиках. Намагався думати, що вони просто рибалять.
Поплавець на вудці дівчинки заплигав і зник під водою. Клюнуло.
Кроуфорд зашурхотів своїм пакетом з арахісом.
– Індіанаполіс і досі бабрається з опитуванням газетярів і перевіркою станцій Servco Supreme, – мовив він.
– Ти будеш це дивитися чи ні? – спитав Ґрем.
До кінця двохвилинного фільму Кроуфорд мовчав.
– Чудово, вона впіймала окунця, – зрештою сказав він. – А тепер за портрет…
– Джеку, ти побував у Бірмінгемі одразу після того, як усе сталося. Я туди доїхав тільки через місяць. Ти бачив будинок, поки то ще був будинок Джекобі. А я – ні. Поки я туди дістався, його вже обдерли й переробили на свій лад. А тепер, Бога ради, дай мені подивитися на цих людей, а потім я закінчу портрет.
Він запустив другий фільм.
У судовій залі на екрані виникла вечірка на честь дня народження. Родина Джекобі сиділа за обіднім столом. Вони співали.
Ґрем читав по губах: «З днем наро-о-одження тебе!»
Одинадцятирічний Дональд Джекобі дивився в об’єктив. Він сидів на протилежному кінці столу, а перед ним стояв торт. У скельцях окулярів відбивалися вогники свічок.
Збоку від нього згуртувалися брат і сестра й дивилися, як він задмухує свічки.
Ґрем посовався на місці.
Колихнувши темним волоссям, місіс Джекобі нахилилася вперед, упіймала кота й скинула його зі столу.
Ось місіс Джекобі принесла сину чималий конверт. За конвертом тяглася довга стрічка. Дональд Джекобі розліпив конверт і дістав велику листівку з привітанням. Поглянув в об’єктив і перевернув листівку. Там було написано: «З днем народження – йди за стрічкою».
Камера застрибала – оператор пішов за процесією на кухню. Ось двері на гачку. Униз до підвалу: спершу Дональд, потім решта, усі спускаються сходинками за стрічкою. Кінець стрічки прив’язано до керма десятишвидкісного велосипеда.
Ґрем запитав себе, чому велосипед не презентували надворі.
Швидкий перехід до наступної сцени – і Вілл отримав відповідь на своє питання. Зйомка надворі, де явно пройшов сильний дощ. У подвір’ї стояла вода. Будинок мав інший вигляд. Ріелтор Джієн змінив колір, коли ремонтував дім після вбивств. Прочинилися зовнішні двері до підвалу, і з них вийшов містер Джекобі з велосипедом у руках. Це був перший кадр із батьком за весь фільм. Вітер скуйовдив волосся, що він зачісував на лисину. Він урочисто поставив велосипед на землю.
Фільм закінчився першою обережною поїздкою Дональда.
– Це все до біса сумно, – сказав Кроуфорд, – але нічого такого, чого б ми не знали раніше.
Ґрем увімкнув фільм з початку.
Кроуфорд похитав головою, дістав із портфеля якісь папери й почав читати їх при світлі вузенького ліхтарика.
На екрані містер Джекобі виносив із підвалу велосипед. За ним затріснулися дверцята. На них бовтався висний замок.
Ґрем зупинив кадр.
– Ось. Ось для чого йому був потрібен гвинторіз, Джеку. Щоб перерізати висний замок і зайти через підвал. Чому він так і не зробив?
Кроуфорд вимкнув свій ліхтарик і поглянув на екран поверх окулярів.
– Тобто?
– Я знаю, що в нього був гвинторіз – ним він зрізав зайві гілки, коли спостерігав за будинком із лісу. Чому він ним не скористався й не зайшов через підвал?
– Бо не міг.
Кроуфорд чекав із хитрою крокодиловою посмішкою. Він обожнював переймати людей на припущеннях.
– А він пробував? Відмітини лишились? Я цих дверей іще не бачив – на той час, коли я туди дістався, Джієн вже поставив сталеві на засувці.
Кроуфорд роззявив щелепи:
– То ти припускаєш, що їх поставив Джієн. А Джієн їх не ставив. Сталеві двері вже були, коли родину вбили. Певно, Джекобі їх і встановив – чоловік із Детройта, у нього слабість до засувів на замку.
– Коли Джекобі їх поставив?
– Не знаю. Ясна річ, що після дня народження малого, коли то було? Знайдеш десь у звіті про розтин, якщо маєш його тут.