Вона спробувала піднести руки до обличчя. Від руху в животі скрутило. Руки були зв’язані до ліктів.
Вона торкнулася перев’язів обличчям. Від зап’ястків і до ліктів руки були перемотані чимось таким, що на дотик видавалося стрічками м’якої тканини. Ноги були зв’язані таким самим чином, від колін і до кісточок. На роті щось наліплено.
Що… що?.. У дверях стояв Ді, а потім… Вона згадала, як крутнула головою і з якою страшною силою він її схопив. О Господи… що ж таке?.. Ді стояв у дверях, а потім їй затулили рота чимось холодним, і вона спробувала крутнути головою, але він жаскою хваткою вчепився їй у скроні.
Тепер вона перебувала у фургоні Ді. Упізнала відгомін. Фургон рухався. Усередині став напинатися страх. Інстинкти підказували їй лежати тихо, але до горла потрапили випари – хлороформ і пальне. Вона відригнула в кляп.
– Тепер уже недовго.
Це голос Ді.
Вона відчула, що фургон завернув і поїхав по гравію. Об дно й бризковики стукотіли камінці.
Він божевільний. Так. Ось воно що: божевільний.
«Божевільний» – лячне слово.
У чому справа? Ральф Менді. Певно, він побачив їх на вході. І завівся.
Господи Ісусе, треба наготуватися. Якось в Інституті Рейкера її спробував ударити один чоловік. Вона причаїлася, і він не зміг її знайти, бо теж був сліпий. Але цей бачив збіса добре. Тож наготуйся. Наготуйся говорити. Боже, він може мене вбити просто з кляпом у роті. Боже, він може вбивати мене й не розуміти, що я йому кажу.
Приготуйся. Зберися з думками й не смій питати. Скажи йому, що він іще може відступитися, ніякої шкоди не буде. Чи не кажи. Будь пасивною і слухняною, довго, скільки вийде. Як не зможеш бути пасивною, то перечекай, щоб дотягтися йому до очей.
Фургон зупинився. Фургон загойдався, коли він вийшов назовні. Ось відкочуються бічні дверцята. Пахне травою й розпеченою гумою. Цвіркуни. Доларгайд заліз у фургон.
Коли він її торкнувся, вона мимохіть заскавучала в кляп і крутнула головою в протилежний бік.
Вона щулилась, і від ніжного плескання по плечу краще не ставало. Допоміг лише пекучий ляпас.
Вона спробувала говорити крізь кляп. Її підняли й понесли. Лункі кроки на покоті. Тепер вона знала напевно, куди її привезли. До нього додому. Де саме вони в будинку? Праворуч цокає годинник. Килим, потім гола підлога. Спальня, де вони переспали. Вона провалилася крізь його руки й опустилася на ліжко.
Вона намагалася говорити крізь кляп. Він ішов геть. Якийсь шум надворі. Ляскіт дверей фургона. Ось він повертається. Ставить щось на підлогу – металеві каністри.
Реба відчула запах пального.
– Ребо.
Це точно голос Ді, тільки такий спокійний. Страшно спокійний і дивний.
– Ребо, я не знаю, що… сказати тобі. З тобою було так добре, і ти не знаєш, що я заради тебе зробив. І я помилявся, Ребо. Через тебе став уразливим, а потім ти мене образила.
Вона намагалася говорити крізь кляп.
– Якщо я тебе розв’яжу й дозволю сісти, ти добре поводитимешся? Не намагайся втекти. Я тебе піймаю. Добре будеш поводитись?
Вона повернула голову до голосу й кивнула.
Шкіри торкнулася холодна сталь, ніж зашепотів крізь тканину, і руки Реби звільнилися. Потім ноги. Кляп випав – щоки змокріли там, де колись прилягала пов’язка. Повільно й обережно вона присіла на ліжку. Тепер старайся, як можеш.
– Ді, – мовила вона, – я не знала, що аж так тобі не байдужа. Я рада, що в тебе такі почуття, але, розумієш, цим ти мене налякав.
Мовчанка. Реба знала, що Доларгайд тут.
– Ді, ти через того дурного Ральфа Менді розлютився? Побачив його біля мого дому? Ось у чому річ, так? Я саме казала йому, що не хочу з ним більше бачитися. Бо хочу бачитися з тобою. Я більше ніколи не побачу Ральфа.
– Ральф помер, – відповів Доларгайд. – Не думаю, що йому те було до вподоби.
Фантазія. Він усе вигадує, Господи, як я на це сподіваюся.
– Я не кривдила тебе, Ді. Ніколи не збиралася. Давай лишимося друзями, будемо трахатись, гарно проводити час, і забудемо про все.
– Заткнися, – спокійно мовив він. – Я тобі дещо розкажу. То буде найважливіша річ у твоєму житті. Важлива, як нагірна проповідь. Важлива, як десять заповідей. Утямила?
– Так, Ді, я…
– Заткнися. Ребо, в Атланті й Бірмінгемі відбулися певні надзвичайні події. Знаєш, про що йдеться?
Вона захитала головою.
– Про це багато говорили в новинах. Дві групи людей зазнали змін. Лідси. І Джекобі. Поліція гадає, що їх убили. Тепер розумієш?
Вона почала хитати головою. А потім зрозуміла й повільно закивала.