Пусте. Попереду в нього ще багато фільмів, і з досвідом він навчиться витримувати певну естетичну дистанцію, навіть у найбільш інтимні моменти.
Треба нап’ясти жили. То праця його життя, велична справа. Вона лишиться на віки.
Тільки треба не баритися. Треба добирати акторів до вистави. Він уже скопіював кілька домашніх відео з сімейними пікніками на Четверте липня. Наприкінці літа в кінолабораторії завжди більшало замовлень, бо надходили стрічки з відпусток. На День подяки відбувався ще один сплеск.
Родини щодня надсилали заявки на участь у його фільмі.
10
Літак із Вашингтона до Бірмінгема був наполовину порожній. Ґрем обрав місце біля вікна, поруч ніхто не сів.
Він відмовився від зсохлого сендвіча, що йому запропонувала стюардеса, і виклав на відкидний столик свою теку зі справою Джекобі. На обкладинці він занотував спільні риси між Джекобі та Лідсами.
Обом парам було до сорока років, в обох були діти – два хлопчики й дівчинка. Едвард Джекобі мав іще одного сина від попереднього шлюбу, і на час убивства родини той перебував у коледжі.
В обох випадках батьки були випускниками коледжів, обидві родини мешкали в двоповерхових будинках, у затишному передмісті. І місіс Джекобі, і місіс Лідс були привабливими жінками. У родин знайшлися однакові кредитки, вони передплачували однакові популярні журнали.
На цьому збіги закінчувалися. Чарльз Лідс був адвокатом у справах оподаткування, а Едвард Джекобі – інженером і металургом. Родина з Атланти сповідала пресвітеріанство, Джекобі – католицтво. Лідси все життя прожили в Атланті, а Джекобі мешкали в Бірмінгемі всього три місяці, переїхали туди з Детройта.
Слово «випадковий» звучало в голові Ґрема, мов капотіння з несправного крана. «Випадковий вибір жертв», «ніякого очевидного мотиву» – газетярі часто користалися цими термінами, а злі й пригнічені детективи плювалися ними по своїх відділах убивств.
Проте слово «випадковий» було дещо неточним. Ґрем знав, що масові й серійні вбивці не обирають жертв випадково.
Чоловік, який убив Джекобі та Лідсів, побачив у них щось таке, що привернуло його увагу, мотивувало здійснити задумане. Можливо, він добре їх знав, і Ґрем на це сподівався, а можливо, не знав зовсім. Але Ґрем був упевнений, що вбивця деякий час спостерігав за родинами, перед тим як убити. Він їх вибрав, бо щось його привабило, і основним чинником стали жінки. Що ж то було?
Між злочинами виявились певні відмінності.
Едварда Джекобі застрелили, коли він спускався сходами з ліхтариком, – певно, його розбудив шум.
Місіс Джекобі та її діти померли від пострілу в голову, місіс Лідс – у живіт. В усіх випадках використовували одну зброю – девʼятиміліметровий автоматичний пістолет. У ранах знайшли залишки сталевої вати від саморобного глушника. На гільзах – жодних відбитків пальців.
Ніж ужили тільки на Чарльзі Лідсі. Лікар Прінсі вважав, що лезо було тонким і дуже гострим, імовірно, філейний ніж.
Спосіб проникнення в будинок також різнився. У Джекобі вибили замок на великих прозорих дверях, у Лідсів послугувалися склорізом.
Фотографії з місця злочину в Бірмінгемі не відображали, скільки саме крові пролилося в Лідсів, але на стінах у спальні були плями, на висоті понад два фути від підлоги. Отже, у Бірмінгемі вбивця також зібрав публіку. Поліція Бірмінгема перевірила тіла, включно з нігтями, на відбитки пальців, але нічого не знайшла. Поховання влітку в Бірмінгемі знищить усі відбитки на кшталт того, що зняли з сина Лідсів.
На обох місцях злочину лишилися однакові світлі волосини, однакова слина й однакова сперма.
Ґрем притулив знімки з двома щасливими родинами до спинки крісла й довго-довго дивився на них у непорушній тиші літака.
Що привернуло вбивцю саме до них? Ґрему дуже хотілося вірити, що спільний фактор таки існує і він скоро його розгадає.
Інакше йому доведеться ходити наступними будинками й шукати, що для нього лишив Зубний ельф.
Ґрем отримав інструкції з польового офісу в Бірмінгемі й зв’язався з поліцією телефоном з аеропорту. Орендована малолітражка плювалася водою з кондиціонера, бризки летіли просто йому на руки.
Першу зупинку він зробив в офісі Агентства нерухомості Джієна на Деннісон-авеню.
Джієн, високий і лисий, заспішив волохатим бірюзовим килимом назустріч Ґрему. Усмішка зів’яла, коли Ґрем показав посвідчення й попросив ключ від будинку Джекобі.