– Бо згадка була посеред абзацу, сповненого компліментів, – відповів Ґрем. – Їх знищити він би не зміг. Саме тому не викинув усього листа.
Ґрем помасажував скроні щиколотками пальців.
– Бауман вважає, що для відповіді Зубному ельфу Лектер скористається «Базікалом». Каже, що так, певно, вони й домовилися. Як гадаєш, він пошле Ельфу звісточку?
– Звісна річ. Він обожнює листуватися. Купа друзів за перепискою.
– Якщо вони послуговуються «Базікалом», то в Лектера майже не лишається часу опублікувати відповідь у випуску, що вони друкують цієї ночі, навіть якщо він замовив спецдоставку того ж дня, як отримав листа від Зубного ельфа. Честер із чиказького офісу сидить при «Базікалі» й перевіряє оголошення. Друкарі вже зараз верстають газету.
– О Господи, аби тільки «Базікало» не сполохати, – мовив Ґрем.
– Майстер друкарського цеху гадає, що Честер працює в агентстві нерухомості й хоче отримати фору з оголошеннями. Продає йому гранки з-під поли, одну за одною, щойно вони надходять. Беремо все, з усіх рубрик, аби туману напустити. Гаразд, скажімо, ми дізнаємось, яким чином Лектер має відповідати Ельфу, і зможемо відтворити цей спосіб. Тоді з’явиться можливість надіслати Зубному ельфу фальшований лист – але що ми йому напишемо? Як нам скористатися цим шансом?
– Ясна річ, треба заманити його до обумовленої поштової скриньки, – сказав Ґрем. – Звабити чимось таким, на що йому захочеться поглянути. «Важливий доказ», про який Лектер дізнався з розмови зі мною. Наче він припустився якоїсь помилки, і ми все чекаємо, поки він її повторить.
– На це купиться тільки ідіот.
– Я в курсі. Хочеш почути, яка приманка була б найкращою?
– Не певен, що хочу.
– Лектер – ось найкраща приманка, – сказав Ґрем.
– І як це влаштувати?
– То збіса важко, сам знаю. Треба перевести його до федерального пенітенціарного закладу, бо тут, у Чесапікській затоці, Чилтону язика не зав’яжеш. Запроторимо його в першу-ліпшу божевільню Вірджинії, у блок із максимальним рівнем безпеки. А тоді зімітуємо втечу.
– О Господи.
– Надрукуємо в «Базікалі» звістку для Зубного ельфа, наступного ж тижня після великої «втечі». І в ній Лектер призначить йому рандеву.
– Заради всього святого, навіщо комусь узагалі зустрічатися з Лектером? Навіть Зубному ельфу?
– Аби вбити його, Джеку.
Ґрем підвівся. У кабінеті не було жодного вікна, в яке можна було б визирати під час розмови. Він зупинився перед плакатом «Десяти найнебезпечніших злочинців у розшуку» – єдина прикраса на цих голих стінах.
– Розумієш, таким чином Зубний ельф зможе його всотати, поглинути, стати чимось більшим.
– Ти так упевнено говориш.
– Ні в чому я не певен. А хто може бути певен? У записці він каже тільки: «У мене є кілька речей, які я залюбки б вам показав. Може, якось у майбутньому, за більш сприятливих обставин». Імовірно, що це серйозне запрошення. Не думаю, що він це написав із ввічливості.
– Цікаво, що ж таке він хоче показати? Жертви цілі. Нічого не бракує, окрім невеликих шматків шкіри й пасом волосся, які він, певно… Як там Блум сказав?
– Засвоїв, – відповів Ґрем. – Бозна, що там у нього є. Тремонт – пам’ятаєш Тремонтові костюми в Спокейні? Його вже до нош прив’язали, а він усе кивав підборіддям, намагався показати їх поліцейським Спокейна. Я не певен, що Зубного ельфа можна заманити Лектером. Просто кажу, що це наш найкращій шанс.
– Якщо народ дізнається, що Лектер на волі, в Америці почнеться масова істерія. Газетярі нам просвітку не дадуть. Шанс, може, і найкращий, але прибережімо його на крайній випадок.
– Імовірно, що до самої поштової скриньки він не підійде, але, певно, захоче хоча б поглянути на неї, перевірити, чи не здав його Лектер. Якщо буде можливість зробити це з відстані. Можна обрати скриньку, за якою спостерігати тільки здаля й усього з кількох точок, і облаштуємо в цих точках засідки, – уже викладаючи цей план, Ґрем розумів, що звучить він досить неправдоподібно.
– У Секретної служби є така місцина, якою ніколи не користувалися. І вони легко віддадуть її нам. Але якщо ми не встигнемо дати оголошення сьогодні, то доведеться чекати до понеділка, коли виходитиме наступний номер. Верстати запускаються о п’ятій за нашим часом. Тобто в наших із Чикаго лишається година й п’ятнадцять хвилин, аби розшукати звістку від Лектера, якщо така взагалі є.