– Доведеться публікувати два повідомлення в одному випуску. У першому він попереджає Зубного ельфа про те, що вороги ближче, ніж він гадає. Каже, що в Атланті він припустився серйозної помилки і якщо повторить її, то лиха не минути. Нібито Лектер надіслав йому «секретну інформацію», що я її сам показав доктору: чим ми займаємося, наскільки близько підібралися, які в нас зачіпки. І звернемо Зубного ельфа на друге повідомлення, яке почнеться з «твого підпису». «Палкий шанувальник…» – це перші слова другої звістки, і вона міститиме адресу нашої поштової скриньки. Іншого способу я не бачу. Навіть попри алегорії та натяки в першому повідомленні, саме попередження приверне увагу випадкових психів. А якщо вони не знатимуть адреси, то не зможуть прийти до скриньки й споганити нам операцію.
– Добре. Дуже добре. Хочеш перечекати у мене в кабінеті?
– Я б радше при ділі був. Мені треба побачитися з Браяном Зеллером.
– То йди, а за потреби я зможу тебе швидко викликати.
Ґрем знайшов голову відділу в секції серології.
– Браяне, можеш мені дещо показати?
– Звісно, що саме?
– Зразки, за якими ви визначали тип крові тощо для Зубного ельфа.
Зеллер поглянув на Ґрема крізь нижні лінзи своїх біфокальних окулярів:
– Ти щось не зрозумів у нашому звіті?
– Ні, все зрозумів.
– Щось було неясно?
– Ні.
– Інформація видалася неповною? – останнє слово Зеллер вимовив так, наче воно було неприємним на смак.
– Зі звітом усе гаразд, кращого й годі шукати. Я просто хочу потримати в руках речдоки.
– А-а-а, звісно. Це можна, – Зеллер вірив, що всі оперативники мають певні забобони щодо ловів, і був радий потішити Ґрема. – Усі зразки там, на іншому кінці лабораторії.
Ґрем пішов слідом за Зеллером повз довгі столи з устаткуванням.
– Ти читаєш Тедескі, – звернувся він до Браяна.
– Так, – кинув через плече Зеллер. – Ми тут не вдаємося до медичної експертизи, сам знаєш, але в Тедескі можна знайти багато корисного. Ґрем. Вілл Ґрем. Ти написав базову монографію про те, як визначити час смерті за діяльністю комах, чи не так? Я про того Ґрема думаю?
– Про того.
Пауза, потім Ґрем додав:
– Ти правий, Мант і Нуортева краще дослідили це питання для Тедескі.
Зеллер здивувався, почувши власні думки:
– Ну, у них більше ілюстрацій, а також таблиця інвазійних циклів. Без образ.
– Які образи? Вони кращі. Я їм так і сказав.
Зеллер зібрав із шафи й холодильника пробірки та предметні скельця і виклав їх на лабораторному столі.
– Якщо захочеш щось у мене запитати, я буду там, де ти мене знайшов. Світло на цьому мікроскопі вмикається тут, збоку.
Ґрему мікроскоп не знадобився. Він не сумнівався у висновках Зеллера. Він сам не знав, що йому треба. Підніс до світла пробірки й скельця, а також прозорий конверт із двома світлими волосинами, вилученими в Бірмінгемі. У другому конверті містилися три волосини, знайдені на місіс Лідс.
На столі перед Ґремом лежали слина, волосся й сперма, а ще – порожній простір, у якому він намагався розгледіти образ, обличчя, щось таке, що могло би витіснити безформний страх, який він усюди з собою носив.
Із динаміків на стелі пролунав жіночий голос:
– Ґрем, Вілле Ґрем, пройдіть у кабінет агента Кроуфорда. Терміново.
Там він побачив Сару в навушниках. Вона щось друкувала, а Кроуфорд зазирав їй через плече.
– Чикажці натрапили на заявку з трьома шістками, – ледь чутно промовив Кроуфорд. – Диктують її зараз Сарі. Кажуть, що частково вона скидається на шифр.
З друкарської машинки Сари виповзали рядки:
Дорогий Пілігриме,
Ти вшанував мене…
– Це воно, це воно, – сказав Ґрем. – Під час нашої розмови Лектер назвав його пілігримом.
ти дуже гарний…
– Господи Ісусе, – пробурмотів Кроуфорд.
Підношу 100 молитов за твою безпеку.
Шукай розради тут: від Йоана 6:22, 8:16, 9:1; від Луки 1:7, 3:1; до Галатів 6:11, 15:2; Діяння 3:3; Одкровення 18:7; Йона 6:8…
Друк уповільнився, і Сара почала перечитувати пари цифр агентам у Чикаго. Коли вона закінчила, список біблійних посилань розтягнувся на чверть сторінки. І підпис: «Боже благослови, 666».