Коли Доларгайд повернувся, на його голові так само сиділа маска. У руках була скринька для ланчів і два термоси.
– За вашу путь додому, – сказав Доларгайд і підняв один із термосів. – Лід, він нам стане в пригоді. Перед від’їздом ми маємо дещо записати на плівку.
На плед біля обличчя Лаундза він пристебнув мікрофон.
– Повторюйте за мною.
Вони писали хвилин тридцять. Зрештою:
– Ось і все, містере Лаундз. Ви добре впорались.
– Тепер ви мене відпустите?
– Відпущу. Проте є тільки один спосіб змусити вас запам’ятати більше й зрозуміти краще.
Доларгайд відвернувся.
– Я хочу зрозуміти. І хочу, аби ви знали, як я вдячний, що ви мене відпускаєте. Відтепер я писатиму тільки правду, так і знайте.
Доларгайд уже не міг відповісти. Він змінив щелепу.
Знову ввімкнув диктофон.
Він посміхнувся Лаундзу посмішкою в коричневих плямах. Поклав руку Лаундзу на серце, нахилився впритул, немов збирався поцілувати, а тоді відкусив Лаундзу губи й виплюнув їх на підлогу.
21
Світанок у Чикаго, важке повітря й низьке сіре небо.
З вестибюля «Базікала» вийшов охоронець і зупинився біля узбіччя, тягнучи цигарку й потираючи поперек. Він був сам-один на вулиці й у тиші чув, як клацають вогні світлофора на вершині пагорба, за довжелезний квартал.
За півкварталу на північ від світлофора, невидимий для охоронця, Френсіс Доларгайд сів навпочіпки біля Лаундза у вантажному відсіку фургона. Він згорнув плед капюшоном, прикривши Лаундзу голову.
Репортеру дуже боліло. Він перебував у ступорі, проте думки неслись галопом. Дрібниці, які не можна забувати. Пов’язка напиналася на носі, і він бачив, як пальці Доларгайда обмацують кляп із запеклою кров’ю.
Доларгайд одягнув білий халат санітара, поклав Лаундзу на коліна термос і викотив із фургона візок. Він зафіксував колеса й розвернувся, аби сховати покіт у кузов, а Лаундз поки устиг з-під пов’язки побачити край заднього бампера.
Крісло розвертається, і він бачить «кенгурятник» бампера… Так! Автомобільні номери. Усього на мить, але вони намертво засіли в пам’яті Лаундза.
Крісло котиться. Стики плиток на хіднику. За ріг і вниз з узбіччя – на дорогу. Під коліщатками зашелестів папір.
Доларгайд зупинив візок у маленькій засміченій схованці між смітником і припаркованою вантажівкою. Розв’язав пов’язку. Лаундз заплющив очі. Під носом – пляшечка нашатирю.
– Ти мене чуєш? Ми майже на місці, – промовив біля вуха тихий голос, і пов’язка впала. – Моргни, якщо чуєш мене.
Доларгайд розвів йому повіки великим і вказівним пальцями. Лаундз дивився просто в обличчя Доларгайда.
– Я таки сказав одну побрехеньку, – Доларгайд постукав по термосу. – Насправді, я не клав твої губи в лід.
Він скинув плед і відкрутив кришку термоса.
Лаундз зачув запах бензину й став пручатися, відриваючи шкіру від підлокітників. Міцне крісло застогнало. Лаундза з ніг до голови залило холодним бензином, випари потрапили в горло, а крісло вже котилося на середину дороги.
– Подобається бути улюбленцем Ґрема, Фре-е-е-едді-і-і?
Вумп! – спалахнув вогонь, поштовх, крісло покотилося до «Базікала», і-і-к, і-і-к, і-і-к-і-і-к-і-і-к – зарипіли колеса.
Охоронець підвів очі тоді, як крик виштовхнув із рота палаючий кляп. Побачив, що на нього несеться вогненна куля, підстрибує на вибоїнах, що за нею стелиться дим, летять іскри, полум’я крилами роздувається позаду, у вітринах крамниць миготять безладні віддзеркалення.
Куля вильнула, врізалася в припарковану автівку й перекинулася просто перед редакцією «Базікала» – колесо крутиться, крізь шпиці шугає полум’я, руки у вогні здіймаються в позі людини, що горить живцем.
Охоронець побіг назад у вестибюль. Замислився, чи не вибухне та куля, чи не варто відійти від вікон. Смикнув пожежну сигналізацію. Що ще? Схопив зі стіни вогнегасник і визирнув надвір. Поки нічого не вибухнуло.
Охоронець обережно рушив крізь масний дим, що стелився низько при асфальті, і залив піною Фредді Лаундза.
22
За графіком Ґрем мав вийти зі своєї вашингтонської квартири-засідки о 5:45, задовго до ранкової години пік.
Кроуфорд зателефонував, коли Ґрем голився.
– Доброго ранку.
– Не дуже він добрий, – відповів Кроуфорд. – Зубний ельф схопив у Чикаго Лаундза.
– Ох, чорт, тільки не це.
– Він іще не помер, кличе тебе. Довго чекати не зможе.