– Ні. Охоронець при «Базікалі» ніц не бачив. Йому б спортивну боротьбу судити, з такою увагою. Першими до «Базікала» прибули пожежники. Вони тільки вогонь і виглядали. Ми зараз розшукуємо нічних працівників у кварталі «Базікала» та в тому районі, де у вівторок уранці працював ремонтник. Сподіваємось, хтось бачив, як той хлоп поцупив номери.
– Я хочу ще раз глянути на крісло, – сказав Ґрем.
– Воно в нас, у лабораторії. Я туди зателефоную.
Осборн трохи помовчав і продовжив:
– Лаундз був не з боязких, треба віддати йому належне. Запам’ятати автомобільний номер і видати його в такому стані. Ви чули, що Лаундз сказав у лікарні?
Ґрем кивнув.
– Не хочу зайвий раз вас тикати носом, проте я маю переконатися, що ми правильно все розібрали. Що, по-вашому, він сказав?
Ґрем монотонно промовив:
– Зубний ельф. Ґрем мене підставив. Сука, він знав. Ґрем мене підставив. Сука, він поклав мені руку на плече, на фото, як, блядь, улюбленцю.
Осборн так і не зрозумів, як Ґрем почувався через це. Тож поставив наступне питання:
– Він мав на увазі фотографію з «Базікала», де ви з ним разом стоїте?
– Певно.
– Звідки в нього такі думки?
– Ми з Лаундзом не ладнали.
– Але ж ви так приязно дивитесь на нього на фотографії. Спершу Зубний ельф убиває домашнього улюбленця, так?
– Так.
Ґрем подумав, що кам’яний лис нівроку кмітливий.
– Шкода, що ви його не прикрили.
Ґрем нічого не відповів.
– Лаундз мав уже бути з нами на той час, коли Зубний ельф побачить «Базікало», – сказав Кроуфорд.
– Ви можете ще якось потрактувати його слова, що ми могли б цим скористатися?
Ґрем виринув звідкись із далечини й мусив подумки повторити питання Осборна, аби дати відповідь:
– Зі слів Лаундза ми можемо дійти висновку, що Зубний ельф прочитав «Базікало» до нападу на Лаундза, правильно?
– Правильно.
– Якщо покласти за основу, що його роз’ятрило «Базікало», то вам не здається, що він мав спланувати цю оборудку з великим поспіхом? Випуск вийшов із друкарні в понеділок уночі, він викрадає автомобільні номери в Чикаго у вівторок, імовірно вранці, і нападає на Лаундза у вівторок після полудня. Про що це нам говорить?
– Про те, що він прочитав газету одразу після виходу, або ж про те, що йому їхати було недалеко, – відповів Кроуфорд. – Він побачив «Базікало» тут, у Чикаго, або деінде вже в понеділок уночі. Пам’ятаймо, що його цікавила саме колонка особистих оголошень.
– Або він уже тут був, або приїхав на машині, – сказав Ґрем. – Надто швидко він дістався Лаундза зі своїм великим старим візком, який не провезеш на літаку – він навіть не складається. Тож він не летів сюди, аби потім викрасти фургон, викрасти номери для фургона й шукати по всіх усюдах антикварне інвалідне крісло. У нього вже мало бути це крісло – нові моделі не придатні для його задуму.
Ґрем підвівся й став крутити шнур венеціанських жалюзі, поглядаючи на цегляну стіну по той бік вентиляційної шахти.
– Він уже мав те крісло, або воно постійно було в нього в оці.
Осборн почав було ставити питання, та вираз на обличчі Кроуфорда змусив його зачекати.
Ґрем в’язав на шнурі вузли. Руки тремтіли.
– Постійно було в нього на оці… – підказав Кроуфорд.
– Угу, – мовив Ґрем. – Ясно, що… задум розпочався з крісла. З вигляду, з самої думки про крісло. Ось звідки взялася ця ідея, поки він міркував, що зробить із цими мерзотниками. Фредді котиться вулицею у вогні – ото б мало бути видовище.
– Гадаєш, він усе бачив?
– Може. Точно бачив іще до того, як зробив, ще коли роздумував, як саме вчинить.
Осборн дивився на Кроуфорда. Кроуфорд був непорушний. Осборн бачив цю непорушність, і Кроуфорд не бажав псувати враження.
– Якщо той візок уже в нього був або він весь час його бачив… можна перевірити притулки для старих, підключити відомство зі справ ветеранів, – сказав Осборн.
– Ідеальне крісло, аби тримати Фредді в нерухомому стані, – мовив Ґрем.
– І довго тримати. Він зник на п’ятнадцять годин і двадцять п’ять хвилин, – додав Осборн.
– Якби він хотів тільки опрягти Фредді, то це можна було б і в гаражі зробити, – продовжив Ґрем. – Можна було спалити його просто в машині. Він хотів поспілкуватися з Фредді чи тривало його мучити.
– Або він це зробив у вантажному відсіку фургона, або кудись його відвіз, – сказав Кроуфорд. – Судячи з відтинку часу, гадаю, що кудись відвіз.
– У якесь безпечне місце. І якщо гарненько закутав, то в будинку для старих Лаундз не привернув би уваги, ані на вході, ані на виході, – сказав Осборн.