Бабуся швидко мінялася. Ставала дедалі більш сварливою та не могла утримати дворову прислугу. Попри те що їй бракувало економок, вона взяла під особистий контроль кухню й керувала Королевою-матірʼю Бейлі, що призвело до погіршення якості їжі. Королева-мати, яка все життя пропрацювала на Доларгайдів, була єдиною незмінною служницею.
Розпашіла від кухонного жару, бабуся невпинно пересувалася від одної роботи до іншої, часто полишаючи страви на півдорозі, тож ті так і не потрапляли на стіл. Вона готувала запіканки з остачі, поки овочі в’яли в коморі.
Водночас вона фанатично слідкувала за відходами. Зменшила кількість мила й підбілювача під час прання, так що простирадла стали тьмяними й сірими.
У листопаді вона винайняла п’ять чорношкірих жінок, аби ті допомагали в господарстві. Але вони не витримали.
Увечері, коли пішла остання жінка, бабуся лютувала. Носилася з криками по дому. Зайшла на кухню й побачила, що Королева-мати Бейлі залишила на дошці чайну ложку борошна після розкатки тіста.
У цій спекотній, паруючій кухні, за півгодини до обіду, вона підійшла до Королеви-матері й дала їй ляпаса.
Шокована Королева-мати впустила ополоник. На очі навернулися сльози. Бабуся знов зняла руку. Її відштовхнула велика рожева долоня.
– Ніколи більше цього не робіть. Ви сама не своя, місіс Доларгайд, та ніколи більше не робіть цього.
Волаючи і лаючись, бабуся перекинула голою рукою каструлю з супом, рідина вилилась і зашипіла на плиті. Вона побігла до себе в кімнату й грюкнула дверима. Френсіс чув, як вона сипле прокльонами й жбурляє речі об стіни. Того вечора вона з кімнати не виходила.
Королева-мати витерла суп і нагодувала старих. Зібрала свій скарб у кошик та одягла ветхий светр і в’язану шапочку. Почала шукати Френсіса, та не могла його ніде знайти.
Вона вже сиділа у возі, коли побачила хлопчика. Він сидів на ґанку в куточку. Дивився, як жінка насилу злізла з воза й підійшла до нього.
– Посуме, я йду. І не повернуся. Я попросила Сіронію з харчової крамниці, аби вона зателефонувала твоїй мамі. Якщо я знадоблюсь тобі до приїзду мами, приходь до нас додому.
Хлопчик відсахнувся, коли вона простягнула руку до його щоки.
Містер Бейлі сокотав до мулів. Френсіс дивився, як удалині зникає ліхтар воза. Він і раніше так робив – із сумним, спустошливим відчуттям, яке з’явилося з тих пір, як Королева-мати його зрадила. Тепер йому було байдуже. Він радів. На дорозі ще миготів слабенький керосиновий ліхтар візка. Він ніщо супроти місяця.
Френсіс замислився, як воно – вбити мула.
Меріан Доларгайд Фоґт не прийшла, коли їй телефонувала Королева-матір.
Вона прибула за два тижні, уже після того, як із нею зв’язався шериф із Сент-Чарльза. Приїхала сама на довоєнному «Пакарді» в другій половині дня. На ній був капелюшок і рукавички.
Заступник шерифа зустрів її в кінці алеї й підійшов до шибки автомобіля.
– Місіс Фоґт, ваша матір зателефонувала нам до відділку опівдні, щось розповідала про злодійкуватих слуг. Як я сюди приїхав, то вона, перепрошую, верзла казна-що, і будинок був занедбаний. Шериф подумав, що краще зразу попередити вас, якщо ви розумієте, про що я. Містер Фоґт же в нас публічна особа й усе таке.
Меріан його зрозуміла. Містер Фоґт тепер був уповноваженим із громадського будівництва, і партія його не дуже жалувала.
– Наскільки я знаю, там до мене ще нікого не було, – сказав заступник.
Меріан застала матір уві сні. Двійко старих і досі сиділи за столом, чекаючи на ланч. Одна жінка тинялася заднім подвір’ям у самій комбінації.
Меріан зателефонувала чоловіку:
– Як часто такі заклади інспектують?.. Певно, ще ніхто нічого не бачив… Та не знаю я, чи жалілися якісь родичі, таке враження, що в цих людей взагалі немає родичів… Ні. Не втручайся. Мені треба негрів. Знайди мені негрів… і лікаря Вотерса. Я про все подбаю.
За сорок п’ять хвилин прибув лікар із санітарами в білих халатах, а за ними – вантажівка, в якій сиділа покоївка Меріан разом із п’ятьма іншими хатніми робітниками.
Меріан, лікар і санітари були в бабусиній кімнаті, саме як Френсіс повернувся зі школи.
Френсіс чув, як бабуся лається. Коли її викотили в коридор на одному з інвалідних візків, що лишилися при притулку, у бабусі були скляні очі, а на руці під пластиром тримався ватяний тампон. Без вставної щелепи її обличчя видавалося схудлим і чужим. У Меріан також була перев’язана рука – бабуся її вкусила.
Бабусю посадовили із санітаром на заднє сидіння лікаревої машини й повезли геть. Френсіс дивився їй услід. Почав був махати, та рука сама опустилася.