Матір він побачив лише раз, на похороні бабусі в 1970-му. Поглянув крізь неї, повз неї своїми жовтими очима, що дісталися йому від самої матері. Так дивляться на чужих, на незнайомців.
Зовнішній вигляд Доларгайда здивував матір. Широкі груди, гладжена подоба, здоровий колір шкіри й охайні вуса, що, як вона підозрювала, сформувалися пересадкою волосся з голови.
Наступного тижня вона раз зателефонувала йому й почула, як на тому кінці повільно поклали слухавку.
Дев’ять років після смерті бабусі Доларгайд нічим не турбувався й нікого не турбував. Чоло було гладеньким, мов непророщене зерня. Він знав, що чекає. На що – цього він не знав.
Одна незначна подія, що в той чи інший час відбувається з нами всіма, підказала насінню в його голові, що Час прийшов. Доларгайд стояв біля північного вікна й роздивлявся плівку, коли помітив на своїх руках ознаки старіння. Наче ці руки, що тримали плівки, виринули перед ним нізвідки, і в доброму північному світлі він побачив, що над сухожиллями й кістками змиршавіла шкіра і що руки промережилися ромбічним візерунком, дрібним, мов луски ящірки.
Він став обертати руками у світлі, і на нього налинув потужний запах капусти й тушкованих помідорів. Доларгайд здригнувся, хоч у кімнаті було тепло. Того вечора він працював запопадливіше, ніж зазвичай.
У спортзалі на горищі, поруч із гантелями й силовою лавою, висіло дзеркало на повний зріст. То було єдине дзеркало в усьому будинку, і в ньому він міг спокійно милуватися власним тілом, бо завжди тренувався в масці.
Качаючи м’язи, він уважно вивчав свій відбиток у дзеркалі. У сорок років він міг би успішно змагатися на регіональному конкурсі з бодібілдингу. Але цього було замало.
За тиждень він натрапив на картину Блейка. І вона його захопила.
Він побачив її в журналі Time на великій повнобарвній фотографії, що ілюструвала статтю про ретроспективну виставку Блейка в лондонському музеї Тейт. Бруклінський музей надіслав на показ у Лондон картину «Великий червоний дракон і Жінка, зодягнена в сонце».
Критик Time писав: «У західному мистецтві небагато демонічних образів, що випромінюють такий кошмарний заряд сексуальної енергії…» Доларгайду не потрібно було читати статтю, щоби про це дізнатися.
Він багато днів носив із собою цю фотографію, що якось пізно вночі скопіював і збільшив у темній кімнаті. Більшість часу він був збурений. Повісив картину біля дзеркала в спортзалі й дивився на неї під час тренувань. Заснути міг тільки тоді, як качався до повного виснаження, а потім дивився медичні фільми, що допомагали йому зняти сексуальну напругу.
З дев’яти років Доларгайд знав, що він сам і завжди буде сам. Такого висновку частіше доходять у сорокарічному віці.
Тепер, у сорок років, його полонило уявне життя, таке яскраве, свіже й нагальне, яке буває тільки в дитинстві. Він зробив крок уперед від Самоти.
У той час, коли більшість чоловіків спізнають і страшаться ізоляції, Доларгайд зрозумів свою власну самоту: він один, бо Унікальний. У гарячці навернутого на віру він побачив, що як докладе зусиль, як віддасться правдивим потребам, які так довго в собі пригнічував, як зрощуватиме їх як джерело натхнення, чим вони насправді були, – то досягне Становлення.
На картині не видно обличчя Дракона, але з часом Доларгайду прийшло знання про його вигляд.
Розпашілий після тренування, він дивився у вітальні свої медичні фільми й розтягував щелепи, щоб утримати в роті бабусині вставні зуби. Вони не пасували його покрученим яснам, і щелепу швидко зводило судомою.
В інтимні моменти він розробляв щелепу, закусював щільний гумовий кубик, поки м’язи на щоках випиналися, мов волоські горіхи.
Восені 1979-го Френсіс Доларгайд зняв частину своїх чималих заощаджень і взяв у «Ґейтвеї» тримісячну позапланову відпустку. Він поїхав до Гонконґу й прихопив із собою бабусині зуби.
Коли він повернувся, то рудоволоса Ейлін і її колеги погодилися, що ця перерва пішла Доларгайду на користь. Він став спокійним. Працівники фотолабораторії практично не помічали, що він ніколи не користується робочою роздягальнею чи душем – він цього й раніше майже не робив.
Бабусині зуби знов лежали в склянці біля її ліжка. Нові зуби зберігалися під замком у шухляді письмового столу нагорі.
Якби Ейлін побачила Доларгайда в його дзеркалі, із новою вставною щелепою та новим чудовим татуюванням, у сліпучому світлі спортзали, то вона б закричала. Лише раз.