Чотири дні по тому Ракель зателефонувала Браннхьоуґу і попросила його зустрітися з нею в особистій справі. Той відповів, що найближчими днями дуже зайнятий, і запитав, чи не може Ракель зо два тижні зачекати. Але вона своїм ввічливим професійним тоном, за яким ледве вгадувалося хвилювання, наполягла на тому, що їм потрібно зустрітися так скоро, як тільки можливо, і Браннхьоуґ після деякого роздумування сказав, що єдино можливий варіант — бар у готелі «Континенталь» у п’ятницю о шостій вечора. Там Браннхьоуґ замовив їм обом джина з тоніком, а Ракель тим часом викладала йому свою проблему, при цьому в її манері досить виразно проступав, як здалося Браннхьоуґу, справжній, майже звіриний материнський відчай. Він поважно кивав, щосили намагався вдавати очима співчуття і, улучивши момент, по-батьківськи взяв її руку в свою. Ракель здригнулася, але він ніби не помітив, і сказав їй, що, на жаль, не може змінювати рішення начальників відділів, але, зрозуміло, зробить усе від нього залежне, аби запобігти розгляду її справи в російському суді. І підкреслив, що, зважаючи на політичну вагу родичів її колишнього чоловіка, цілком поділяє її побоювання, що ухвала суду може бути винесена не на її користь. Браннхьоуґ як заворожений дивився в її карі, вологі від сліз очі і раптом подумав, що в житті не бачив нічого гарнішого. Але коли він запропонував продовжити спілкування вечерею в ресторані, Ракель відмовилася. Решту вечора, нудну і нецікаву, Браннхьоуґ провів у готельному номері за склянкою віскі і кабельним телебаченням.
Наступного ранку Браннхьоуґ зателефонував російському послу і сказав, що в МЗС у справі про батьківські права на Олега Фьоуке-Гусєва з’явилися внутрішні розбіжності, і попросив його викласти в листі, якого рішення у цій справі вимагає російська сторона. Посол уперше чув про цей розгляд, але, зрозуміло, пообіцяв виконати прохання головного радника, у тому числі надіслати відповідний запит. За тиждень прийшов лист, у якому російська сторона заявляла, що Ракель і Олег повинні з’явитися до російського суду. Браннхьоуґ тут же відправив одну копію начальнику юридичного відділу, а другу — Ракелі Фьоуке. Цього разу вона зателефонувала наступного ж дня. Вислухавши її, Браннхьоуґ відповів, що будь-яке його втручання в цю справу йтиме врозріз з його дипломатичною роботою і що говорити про це по телефону — нерозсудливо і необачно.
— Ви знаєте, у мене в самого дітей немає, — сказав він. — Але судячи з того, як ви описуєте Олега, це славний хлопчисько.
— Якби ви його побачили, ви б… — почала Ракель.
— У цьому немає нічого неможливого. Я випадково побачив вашу адресу на конверті і довідався, що ви живете на Холменколлвеєн, а звідти зовсім близько до Нурберґа.
На тому кінці зволікали з відповіддю, але Браннхьоуґ відчував, що перевага тепер у нього:
— Скажімо, завтра увечері, годині о дев’ятій?
Після довгої паузи Ракель відповіла:
— О дев’ятій годині вечора шестилітній дитині належить спати.
Замість цього вони домовилися зустрітися о шостій. Олег виявився чудово вихованим хлопчиком, карооким, як мати. Але та, на Браннхьоуґову прикрість, не хотіла ні відхилятися від розмови про повістку, ані відправляти Олега в ліжко. Мабуть, сина посаджено на диван для підстрахування. І ще Браннхьоуґу не сподобалося, як хлопчик на нього дивився. Під кінець Браннхьоуґ вирішив, що облога — річ довга, і, вже стоячи в дверях, зробив ще одну спробу. Він заглянув у її глибокі очі і сказав:
— Ракеле, ти не просто вродлива жінка. Ти дуже хоробра людина. Я просто хочу, аби ти знала, як високо я тебе ціную.
Браннхьоуґ не знав, як тлумачити її погляд, але скористався миттю, щоб схилитися до неї і поцілувати її в щоку. Реакція була двозначною. Вуста посміхалися, Ракель подякувала за комплімент, але очі були холодними.
— Вибачте, що затримала вас так надовго, Браннхьоуґе, — додала вона. — Вас, напевно, чекає дружина.
Браннхьоуґ вирішив, що дасть Ракелі деякий час на роздуми, про що недвозначно натякнув їй, але вона так і не зателефонувала. Замість цього йому несподівано надійшов запит з російського посольства. Росіяни вимагали відповіді, і Браннхьоуґ зрозумів, що своїм нагадуванням вдихнув нове життя в справу Олега Фьоуке-Гусєва. Шкода, шкода, — та якщо вже так сталося, чому 6 цим не скористатися. Він зателефонував Ракелі до ПВТ і розповів їй про розвиток подій.