— З якою дівчиною?
— Ну, з тією, з якою ти ходив на прогулянки, ти сам розповідав. У неї ще є син.
— А, з нею… Ні, не думаю.
— Дуже нерозумно.
— Нерозумно? Але чому, Сеструнчику, ти її жодного разу не бачила.
— Я думаю, що це нерозумно, тому що ти в неї закохався. Іноді Сеструнчик говорила такі речі, що Харрі не знав, що й відповісти. Вони домовилися якось сходити в кіно. Харрі запитав, чи піде з ними Хенрік. Аякже, відповіла сестра.
Вони попрощалися, і Харрі повісив слухавку. Він подумав, що все-таки зустрічається з Ракеллю — але тільки коли вони здибуються в коридорах. Але ж він знає, де її кабінет. Харрі зібрався на силі і підвівся — слід поговорити з нею зараз, більше він чекати не міг.
Коли Харрі увійшов до приймальні СБП, Лінда всміхнулась йому.
— Вже повертаєшся, молодче?
— Мені лише заглянути до Ракелі.
— Ото й усе? Харрі, я надивилася на вас на тій вечірці. Харрі відчув роздратування, коли побачив на обличчі Лінди двозначну посмішку і почув її сухий сміх.
— Але ти можеш повертати голоблі назад, Харрі. Ракелі сьогодні не було на роботі. Хворіє. Секундочку. — Лінда підняла слухавку: — Служба безпеки, говоріть.
Харрі вже збирався піти, коли Лінда погукала його.
— Це тебе. Відповіси зараз? — Вона простягнула йому слухавку.
— Це Харрі Холе? — почув Харрі у мембрані жіночий голос, засапаний або переляканий.
— Так, це я.
— Це Сіґне Юль. Ви повинні мені допомогти, Холе. Він хоче вбити мене.
Харрі почув на тому кінці собачий гавкіт.
— Хто хоче вас убити, пані Юль?
— Зараз він прийде сюди. Я знаю, це він. Він… він…
— Заспокойтеся, пані Юль. Про що ви говорите?
— Він спробував змінити голос, але цього разу я його впізнала. Він сказав, що бачив, як я гладжу Улафа Ліндві по волоссю в лазареті. Тоді я все й зрозуміла. Боже, що мені робити?
— Ви сама?
— Так, — відповіла вона. — Сама. Зовсім, зовсім сама, розумієте?
Гавкіт став голосніший.
— Ви можете добігти до сусідів і там діждатися нас, пані Юль? Хто цей…
— Він мене знайде! Він знайде мене скрізь!
У неї почалася істерика. Харрі, прикривши слухавку рукою, попросив Лінду зв’язатися з центром оповіщення і сказати, щоб вони направили найближчу патрульну машину до будинку Юля, по Ірисвеєн, у районі Берґ. Потім, намагаючись приховати хвилювання, знову заговорив із Сіґне Юль:
— Пані Юль, якщо ви залишитеся вдома, замкніть двері. Хто…
— Ви не розумієте, — перебила його Сіґне Юль. — Він… він… — Гудки. Зв’язок обірвався.
— Чорт! Вибач, Ліндо. Скажи їм там, щоб зробили все якнайшвидше. І були обережнішими — злочинець може стріляти.
Харрі зателефонував у довідкову, довідався номер Юля і набрав його. Зайнято. Він кинув слухавку Лінді.
— Якщо Мейрик мене запитуватиме, я поїхав до будинку Евена Юля.
ЕПІЗОД 78
Звернувши на Ірісвеєн, Харрі відразу ж побачив перед будинком Юля поліцейську машину Тиха вулиця з дерев’яними будинками, калюжки талої води, мляве блимання блакитного маячка на даху машини, цікаві діти на велосипедах — ніби повторюється сцена перед будинком Сверре Ульсена. Боже, хоч би схожість на цьому й закінчилася.
Припаркувавшись, Харрі вийшов зі свого «Форда» і поплентався до воріт. Уже зачиняючи їх за собою, він почув чиїсь кроки на ґанку.
— Вебер? — здивувався Харрі. — Наші шляхи знову перетинаються.
— Схоже на те.
— Не знав, що ти їздиш у патрулі.
— Ти чудово знаєш, що я не їжджу. Але будинок Браннхьоуґа — вгору цим схилом. І коли ми отримали це чортове повідомлення, то сіли в машину і прибули сюди.
— Що тут відбувається?
— Я хотів тебе про це запитати. У будинку нікого немає. Але двері були прочинені.
— Ви все тут оглянули?
— Від горища до льоху.
— Цікаво. Собаки, як я розумію, теж немає.
— Нікого, ні псини, ні людей. Але в льосі неначе хтось побував, бо в підвальних дверях вибито скло.
— Зрозуміло. — Харрі поглянув уздовж Ірісвеєн. Між будинків він побачив тенісний корт.
— Вона могла піти до сусідів, — припустив Харрі. — Я просив її про це.
Вебер і Харрі увійшли всередину. У коридорі стояв молодий поліцейський і дивився в дзеркало над телефонним столиком.
— Ну, Муєне, ти бачиш ознаки розумного життя? — уїдливо запитав Вебер.
Муєн обернувся і коротко кивнув Харрі.
— Ну… — протягнув він. — Не знаю, наскільки це розумно. Швидше, незрозуміло. — Муєн указав на дзеркало.
Харрі і Вебер підійшли ближче.