— Він дзвонив мені незадовго до смерті.
Харрі обернувся до адвоката. Той зітхнув:
— Він був чимось наляканий. Цей Сверре Ульсен завжди боявся. Йому було страшно і самотньо.
— Усім так, — буркнув Харрі. — Тож кого він боявся? — запитав він.
— Принца. Він називав його просто Принцом.
— Ульсен говорив, чого він боїться?
— Ні. Говорив лише, що цей Принц був щось на зразок старшого за званням і дав йому наказ учинити якийсь злочин. Ульсен хотів дізнатися, яке йому буде покарання, якщо він просто виконає наказ. Нещасний ідіот.
— Який наказ?
— Цього він мені не говорив.
— Він сказав що-небудь іще?
Крун похитав головою.
— Якщо вирішите повідомити нам ще що-небудь, телефонуйте. У будь-який час доби, — сказав Харрі.
— І ще, пане інспектор. Якщо ви думаєте, що у мене на душі спокійно від того, що через мене звільнили людину, яка вбила вашу колегу, то ви помиляєтесь.
Але Харрі вже пішов.
ЕПІЗОД 81
Харрі зателефонував Халворсену і запропонував зустрітися «У Герберта». Крім них, у піцерїї майже нікого не було. Вони сіли коло вікна. У дальньому кутку, закинувши ноги в чоботях на сусідній стілець, сидів хлопець у довгій шинелі, з вусиками а-ля Адольф Гітлер. Схоже, він вирішив перемогти в конкурсі на найкислішу фізіономію.
Халворсен зустрічався з Едвардом Мускеном, але не в Драммені.
— Коли я дзвонив йому додому, він не відповідав. Тому я довідався в довідковій номер його мобільного. Виявилося, що він в Осло. У нього квартира на Тромсьоґата в районі Рудельокка, де він мешкає, коли приїздить на Б’єрке.
— Б’єрке?
— Іподром. Він буває там щоп’ятниці і щосуботи. Грає помаленьку, як він сам говорить. Коротше, розважається. У нього і коні там свої є. Ми зустрілися в стайні за іподромом.
— Що ще він сказав?
— Що вранці, коли буває в Осло, він заходить у «Скрьодер». Що уявлення не має, хто такий Бернт Браннхьоуґ, і тим паче ніколи не дзвонив йому додому. Хто така Сіґне Юль, він знає. Сказав, що пам’ятає її з фронту.
— Як у нього з алібі?
Халворсен замовив піцу з солодким перцем і ананасами.
— Мускен каже, що весь тиждень був сам у своїй квартирі на Тромсьоґата. Ходив лише до іподрому й назад. Він був там і того ранку, коли вбили Браннхьоуґа. І сьогодні вранці.
— Он як. Наскільки, по-твоєму, це відповідальна заява?
— Що ти маєш на увазі?
— Ти йому повірив?
— Так… тобто ні… У якому сенсі повірив?..
— Кинь, Халворсене, не бійся ти так. Просто скажи, що ти думаєш. Я ж не використовуватиму це проти тебе.
Халворсен мовчав, утупившись у стіл, і теребив у руках меню.
— Якщо Мускен і бреше, — сказав він, — то він уміло це приховує. Це все, що я можу сказати.
Харрі зітхнув:
— Ти міг би мені допомогти? Я хотів би, щоб коло квартири Мускена цілодобово чергували двоє поліцейських.
Халворсен кивнув і дістав з кишені телефон. Харрі почув голос Мьоллера і перевів погляд на неонациста, що сидів у кутку. Чи як вони себе називають? Націонал-соціалісти. Націонал-демократи. У Харрі якраз була із собою роздруківка університетського соціологічного дослідження, де говорилося, що в Норвегії 57 неонацистів.
Принесли піцу, Халворсен запитливо поглянув на колегу.
— їж, їж, — сказав Харрі. — Я піцу не люблю.
До шинелі в кутку підсіла камуфляжна куртка. Обидва підвели голови і поглянули на поліцейських.
— Ага, до речі, — пригадав Харрі. — Лінда з СБП розповіла мені, що в Кельні є архів СС. Частина його згоріла в сімдесятих, але наші іноді звертаються туди по інформацію про норвежців, що воювали за Гітлера. Там зберігаються накази, відомості про нагороди, статус і таке інше. Зателефонуй туди і спробуй розвідати що-небудь про Даніеля Гюдесона. І Гюдбранна Юхансена.
— Добре, бос, — прожував Халворсен. — Тільки от з піцою розберуся.
— А я поки розберуся з тим хлопцем. — Харрі підвівся.
У своїй роботі Харрі ніколи не соромився використовувати свою фізичну перевагу, щоб зробити психічний тиск. І хоча хлопець з гітлерівськими вусиками намагався виглядати спокійним, Харрі знав, що за цим холодним поглядом ховається той самий страх, що він бачив у Юхана Круна. Тільки цей хлопець краще вмів його приховувати. Харрі різко шарпонув до себе стілець, на якому лежали чоботи «гітлера», і ноги з гуркотом упали на підлогу.
— Даруйте, — сказав Харрі. — Я гадав, що місце вільне.
— Козел! — буркнув «гітлер».
Голений череп, що виглядав з камуфляжної куртки, обернувся до Харрі.