— Ід.
— Що-що?
— Ід аль-адха. Свято. Щось подібне до мусульманського святвечора.
— То ти мусульманин?
— Ні. Але торік я був на святі в сусіда. Вони пакистанці. Вони подумали, що мені, напевно, нудно буде святкувати ід самому.
— Справді? Гм… — Мейрик начепив свої окуляри-хамелеони. — Ось ця листівка. Вони пишуть, що сімнадцятого неприпустимо відзначати що-небудь, окрім Дня Конституції. І що «чорних» розвелося неміряно, але вони ухиляються від обов’язку кожного норвезького громадянина…
— …горлопанити гучне «ура Норвегії», проходячи вулицями, — додав Харрі, дістаючи пачку сигарет. Він помітив попільничку на книжковій шафі, і Мейрик кивнув у відповідь на його запитальний погляд. Харрі подумав, затягнувся і спробував уявити собі, як кровоносні судини легенів жадібно всотують нікотин. Життя скорочувалося, і думка про те, що він ніколи не кине курити, сповнювала його дивною веселістю. Може, наплювати на попередження на упаковці — не найбільш екстравагантна витівка, але принаймні він може її собі дозволити.
— Спробуй що-небудь дізнатися, — сказав Мейрик.
— Чудово. Але попереджаю: я погано тримаю себе в руках, коли маю справу з цими бритоголовими.
— Хе-хе. — Мейрик знову вищирив свої великі жовті зуби, і Харрі нарешті зрозумів, кого він йому нагадує: коня у костюмі. — Хе-хе.
— І ще дещо, — додав Харрі. — Це стосується доповіді про гільзи, які знайшли в Сільяні. Від гвинтівки Меркліна.
— Я, здається, щось чув про це, ну-ну?
— Я тут сам навів довідки.
— Справді?
Харрі відчув байдужість, з якою це було сказано.
— Я перевірив списки зброї за останній рік. Про гвинтівки Меркліна в Норвегії там нічого не зазначено.
— І не дивно. Цей список взагалі-то вже перевірили в СБП, після того як ти відправив рапорт по інстанції, Холе. Це не твоя робота.
— Може, й ні. Просто добре б тому, хто цим тепер займається, зробити запит щодо відомостей про контрабанду зброї через Інтерпол.
— Інтерпол? Навіщо він нам?
— Такі гвинтівки не імпортуються до Норвегії. Отже, ця потрапила сюди контрабандно.
Харрі дістав з нагрудної кишені роздруківку.
— Ось список замовлень, який Інтерпол виявив під час облави в одного торговця зброєю з Йоханнесбурґа в листопаді. Ось. Гвинтівка Меркліна. І місце призначення: Осло.
— Гм. Звідки це в тебе?
— З сайта Інтерполу в Інтернеті. Доступного всім у СБП, хто цим цікавиться.
— Он як? — Мейрик секунду дивився на Харрі, а потім почав вивчати роздруківку. — Це добре й здорово, але контрабанда зброї — це не наша справа, Холе. Якби ти знав, скільки незаконних стволів щороку конфіскує відділ зброї…
— Шістсот одинадцять, — сказав Харрі.
— Шістсот одинадцять?
— За минулий рік. І це лише в окрузі Осло. Дві третини відбирають у злочинців — в основному малокаліберна стрілецька зброя, пневматичні гвинтівки та обрізи. В середньому конфіскується по одному стволу на день. У дев’яностих це число зросло майже вдвічі.
— Чудово. Тоді ти розумієш, що ми в СБП не можемо займатися незареєстрованою гвинтівкою десь у фюльке Бускеруд.
Голос у Мейрика був неприродно спокійний.
Харрі випустив з рота хмарку диму і поглядом провів її до стелі.
— Сільян — у фюльке Телемарк.
Мейрик зціпив зуби.
— Холе, ти телефонував до Митної служби?
— Ні.
Мейрик подивився на наручний годинник — грубу, неоковирну сталеву штуковину, якої, гадав Харрі, шеф удостоївся за довгу і добросовісну службу.
— Тоді я раджу тобі це зробити. Це їхня справа. А зараз у мене є далеко важливіші…
— Мейрику, а вам відомо, що таке гвинтівка Меркліна?
Харрі побачив, як начальник СБП зарухав бровами вгору-вниз, ніби дивуючись, що розмова досі триває. І навіть відчув рух повітря, як від вітряного млина.
— Це все одно не моя справа, Холе. Зв’яжися з…
І тільки зараз Курт Мейрик, здається, згадав, що він — єдиний начальник над Холе.
— Гвинтівка Меркліна, — вів далі Харрі, — це німецька напівавтоматична мисливська рушниця, яка патронами калібру шістнадцять міліметрів б’є сильніше, ніж будь-яка інша гвинтівка. Вона розрахована на полювання на великого звіра, як, наприклад, буйвіл або слон. Першу гвинтівку виготовили в сімдесятому році, але відтоді було випущено тільки близько трьохсот одиниць, перш ніж німецькі власті заборонили продаж гвинтівки в сімдесят третьому. Причина була в тому, що ця гвинтівка — за умови незначного доопрацювання — разом з мерклінівським оптичним прицілом перетворюється на справжнє знаряддя вбивства і вже до сімдесят третього встигла стати улюбленою зброєю для вчинення замахів. Із цих трьохсот рушниць щонайменше сто потрапили до рук найманих убивць і терористичних організацій, таких як «Баадер-Майнхоф» та «Червоні бригади».