Андрійко намітив приблизно курс на захід і поволі почав сходити з горбочка.
Втікати було легше. Тоді він не придивлявся, не прислухався. А тепер кожен крок, здавалося, сповіщав усім, де він пройшов, — стільки дрібних сухих гілок було під ногами. Андрійко йшов так хвилин п'ятнадцять. Оглядався щохвилини, чи цей жахливий шум не притягнув погоню.
Нарешті Андрійко зліз з горбочка. Внизу йти було легше: замість висохлого вереску почався м'який мох, який чудово приглушував кроки. Моху ставало все більше. Через деякий час хлопець зробив висновок, що він підходить до кінця лісу — дерева тут росли рідше, між їх, кронами з'явилося нічне місячне небо. Він подумав: «Зараз же повинні бути Гожиялки».
І тут з Андрійком сталося щось справді жахливе: він побачив чорта. Побачив, хоч він, як відомо, абсолютно не вірив у чортів.
Андрійко взагалі не вірив у нечисту силу, але, як ми бачили, припускав можливість певних явищ, ще не зовсім з'ясованих матеріалістичною наукою, і за відсутністю такого з'ясування вдовольнявся народною версією щодо нечистої сили.
А от тепер побачив чорта саме в його найпоширенішій народній версії. Ба, не тільки побачив, але й почув. Він зробив ще кілька кроків, дійшов до невисокого, але дуже густого куща і зупинився. За кущем хтось був! Андрійко спочатку почув, як тріснула гілка. Це вже заморозило його. «Привиділося», подумав він, щоб заспокоїтись. І раптом почув сопіння!
Не втомлене, не сонливе. Гнівне! Наче він перешкодив якійсь запальній, дуже зайнятій людині, і ця людина от-от вибухне прокляттями.
Гарячково намагаючись заспокоїтись, Андрійко спочатку подумав: «Ні… не той! Той би ховався, підстерігав мовчки!»
Може, який-небудь пастух заблудився, як Андрійко. Або робітник, що працює в' лісі. Адже тут женуть смолу… А може, просто якась людина!
Готовий крикнути: «Агов!», Андрійко ступив ще крок. Він витягнув шию, щоб побачити незнайому людину, визволителя! І побачив…
Великий густий кущ лози. Ніч. Місяць, тіні і яскраве світло. З-за кущів визирнуло чиєсь жахливе обличчя. Худе, невелике, але з величезним носом і гострою, трохи задертою вперед, досить довгою бородою. Лоб низький, вузький, зрізаний, очі злі, гнівно палають при місячному світлі.
Над лобом, у густій розпатланій чуприні, було те, що завжди є атрибутом чорта: роги. Невеликі, трохи загнуті назад, але досить гострі роги.
Скільки часу мав Андрійко на міркування? Якихось дві десятих секунди — стільки, скільки треба спринтерові, щоб пробігти два останні метри до фінішу. Що можна передумати за ці два метри? Дуже легко не вірити в чорта. Але одне діло думати про чорта на розі Маршалківської і Алеї о третій годині дня і зовсім інше — опівночі в Мазурській пущі, недалеко від проклятого озера Снярдви.
Андрійко скам'янів од жаху. Чорт ступив крок вперед і… закричав на Андрійка! О, звичайно, не по-польськи. Навіть не по-людськи, а скоріше так, як гавкає дуже злий собака. Це тривало недовго: скованість минула. Великими стрибками, щоб вирватися з дуже густого моху, Андрійко помчав уперед, не оглядаючись, не прислухаючись. Біг, стрибав, ні про що не думав, крім одного: «Скоріше б добігти до найближчої купи дерев!» Ось він уже добігає, але нога з розгону потрапляє в густий мох. Хлюпотіння! Бігти стає все важче. Ноги частіше загрузають у вологому високому моху, вони стають мокрі, чорні від багна. Низенькі сосонки росли дедалі рідше.
Нарешті Андрійко зрозумів: «Це ж болото! Торфовище!» Він зупинився, почав оглядатися.
Попереду крізь тоненькі стовбури сосон-ліліпутів просвічувала поверхня озера. Спочатку хлопець подумав: «Я повернувся на Скарб». Потім він зрозумів, що це було друге, погане, прокляте озеро. Озеро Радість.
Справді, береги тут були зовсім інші. Там — веселі кущі ліщини занурювали гілки у воду, високі береги, одягнуті підростаючим міцним соснячком, створювали чорну, але хорошу оправу блискучої, мерехтливої, веселої водяної поверхні. Там і ніч здавалася доброзичливою, близькою.
А це озеро, хоч воно й розташоване поблизу і схоже на нього своїм розміром, формою, було зовсім інше, — тривожне і похмуре.
Плоский берег, порослий карликовими соснами. Місяць лежить посеред озера жовтим коржиком. Вода нерухома. Може, саме тому, що на воді немає жодної зморшки, озеро здається мертвим.