— Так, так, — перебив Бальбінський. — Ну й що? З цією баштою?
— Я вдруге вибрався. Мабуть, через тиждень. Заглядаю в башту, а там дірка! В стелі, значить! Двері, яких я й не здвинув, розламано вщент!
— Не може бути! — вигукнув Андрійко.
— Так, так! Мене аж у піт вдарило. Може, думаю, тут хтось є, ще мене рубоне з-за рогу. Прислухаюсь — тихо. Ну, тоді я потихеньку на горище. Там пусто. Тільки різне дрантя, пилюка, пацюки. Ну, думаю, якщо хтось двері порубав, то, мабуть, знав, де що лежить, після нього вже нічого тут робити…
— Коли це було? — спитав Бальбінський, затягуючись цигаркою. — В лютому, березні?
— Напевне, це вже був березень! — Подсядло трохи подумав. — А може, й лютий. Важко після стількох років пригадати. А вам це навіщо?
— Нічого, так собі. В усякому разі не в квітні чи травні?
— Ні! Пам'ятаю, лід ще стояв. Я виходив звідти навшпиньках. А як до Івішок дійшов, одразу вирушив рибу ловити. Непоганого окунька витягнув з ополонки. Як сьогодні пам'ятаю, мабуть з кілограм важив.
— Так! — сказав Бальбінський замислено. Недокурок він кинув у куток. Андрійко був трохи здивований цим методом збирання етнографічних даних, але не наважився на самостійний крок. Він тільки спитав:
— А не чули ви чого-небудь про Радоста?
— Про кого? Про Радоста?
— Ну, той, од якого це озерце…
— Ах, це мале, що в болотах? Нічого там немає. Казали, що великі соми водяться. Я ходив кілька разів — не бере нічого. У торфі рибі нема чого їсти…
— А ця сторожка?.. Нічого там такого…
Подсядло подивився на Андрійка, знизав плечима.
Втрутився Бальбінський:
— А, це бабське базікання, скільки там правди? Ну, що в Гожиялках нечисто, що корови здохли…
— Ну, тварини гинуть… Але це всюди трапляється. Як так хазяйнувати…
Бальбінський глянув на Андрійка, наче хотів сказати: «От бачиш?», і, підвівшись, почав дякувати Подсядлі. Вони вийшли на подвір'я у супроводі господаря.
— Ну й будинки! — вирвалось у Андрійка. — Як у місті! Справжні вілли. Тут, напевно, самі куркулі…
— Де там! — Подсядло махнув рукою. — Це перед війною Хаузгофер побудував. Тут кажуть, що мазурів він не любив і хотів земляків з Німеччини привезти. Ну, от і побудував, щоб їм захотілося приїхати в пущу.
Хазяїн залишився біля воріт. Вони відійшли вже на кілька кроків, коли Бальбінський раптом запитав:
— То ви кажете, що в квітні? Ну, ця історія з дверима… В Гожиялках…
— Звідки? — не відразу зорієнтувався Подсядло. — Я ж сказав лютий, може березень. Ще морози були…
— Ах, так, так! — розгубився Бальбінський. — Я заплутався в цих легендах. До побачення.
— А щодо легенд, то тут я не можу допомогти. Я не тутешній. Сюди часом заглядають мазури — з-під Момайн, з-під Ожиша. То з ними інша справа…
День уже згасав, коли вони дійшли до Гожиялок. Андрійко весь час тримався біля пана Бальбінського. На вечерю знову були раки. Вони вже не здавалися такими смачними…
Наступного ранку Андрійкові випало йти в Івішки по молоко. Хлопець був задоволений: це звільняло його на кілька годин від товариства немилих друзів. Правда, така довга самотня прогулянка загрожувала небезпечною зустріччю з Джакі, але шлях до Івішок проходив у відкритій місцевості і вже зранку був досить людний. Крім того, до нього приєдналася Суламіф.
Тому він ішов цілком спокійно і думав про незрозумілі події, які звалилися на нього.
Андрійко не мав досвіду в таких справах, тому й результати були слабкі. Він зміг зробити лише кілька висновків. Не підлягало, наприклад, сумніву, що навколо нього діялися дивні речі і що ці чудеса розпочалися після приїзду до Гожиялок. Бо те, що трапилося раніше, взагалі можна було не брати до уваги.
Ці чудеса можна б поділити на дві категорії: абсолютно незрозумілі і не зовсім незрозумілі.
До другої категорії можна віднести переслідування Андрійка піратом Джакі. В цей спокійний сонячний ранок легше було тверезо міркувати. Безсумнівно, все це були речі незрозумілі — і з цеглиною, і з шуканням Андрійка на озері, і, нарешті, вчорашній випадок з яхтою. Але у всякому разі бути цілком спокійним не можна.
За що Джакі так на нього напустився? Це було найзагадковіше. Перебравши в пам'яті всі події останніх днів, Андрійко не знайшов нічого такого, що могло б накликати на нього гнів пірата.
Отже, треба прийняти розсудливий висновок пана Бальбінського:' не панікувати, але бути обережним.
Так, але ж є ще одна категорія загадкових явищ. Що трапилося з фанерою на стелі? І який збіг обставин: Агнешка розповідає казки про духів, Подсядло — про таємничий злом, і сам Андрійко, незалежно від них, уже в першу ніч помічає щось дивне. І все в одному й тому ж місці.