— Нічого тут нема!
— Звідки ти знаєш?
Але Андрійко мав рацію. Під дверима знайшли трохи жалюгідної безбарвної трави і безліч мокриць. Це було все. Заглянули ще за сарай. Серед буйної трави там лежали тільки руді уламки автомашини, мов череп якогось величезного собаки. Андрійко похитав головою, йому вже набридло шукати.
Нарешті, вирушили назад. Сонце хилилося до заходу, спека послабшала, поволі стихало дзижчання комах над високими деревами.
— Ну, що? — спитав Бальбінський. — Ще лишилося щось із цієї темряви чи все ясно?
— Все ясно, — промурмотів Андрійко і до самого палацу мовчав, відповідаючи тільки «так» або «ні» на кількаразові спроби Бальбінського почати розмову.
Вечір у Андрійка минув нецікаво. Уникаючи товаришів і не бажаючи залишатись самотнім, він сидів у Курдибів на ґаночку, вислухуючи хтозна-який раз чергові скарги Агнешки: в неї знову здохла курка! Коли він повернувся додому, хлопці вже спали, стомлені косовицею.
Його розбудили наступного дня на світанку: хлопці сварилися, бо Здісь ухилявся від косовиці, посилаючись на Агнешку, яка вимагала риби. Андрійко перечекав, доки всі вийдуть, і ще трохи поспав. Нарешті він прокинувся. Сонце тільки-но зійшло, але вже було зовсім тепло. Павутиння на бур'яні не прикрашали, як завжди, дрібненькі перлини роси, і навіть трава була майже суха.
Андрійко уникнув зустрічі з хлопцями. З неділі вони не брали його на сінокіс. Андрійко знав, що так тривати довго не може, що гроші, видані авансом, незабаром закінчаться. Але йому якось не хотілося саме над цим сушити собі голову. Мав інші теми для роздумів.
Попрямував до пристані купатися. Вода була надзвичайно тепла. В очереті сидів з вудочкою Здісь. Цього разу він був сам, але великого задоволення Андрійкові це не принесло.
Після сніданку він зустрівся з Бальбінський.
— А, Шерлок Холмс! Ну, як спалося? Тепер, коли ядро темряви перестало існувати, я надіюсь, — добре?
Андрійко скривився.
— Ну, що робитимеш?
— Сам не знаю…
— Іди на пляж. Чудова погода!
— Мені не дуже…
— Іди, йди! Візьми байдарку, покатайся…
— Мені весь цей очерет набрид…
— Ну, спробуй трохи далі. Сьогодні можна. Глянь, як тихо!
Справді, ранок був тихий і спокійний. Дерева біля палацу І не ворухнуться, тільки дим з димаря стелився по даху.
— Ну, береш байдарку?
— Візьму, спасибі.
— Ну, то бувай! Попутного вітру!
Бальбінський зник, Андрійко пішов на пляж. Він був якийсь млявий і без особливого захоплення думав про байдарку. Зрештою, спека зростала з хвилини на хвилину, паралізуючи тіло й думки. Хотілося тільки лежати десь у холодку, спати.
По дорозі на пристань його охопили особливі лінощі. Хлопець подумав, що вже давно треба з'ясувати дивовижні справи, які діються навколо нього. Тепер, після того, що він бачив учора…
Андрійко завернув до палацу. Тут було тихо й порожньо. Вже на сходах він помітив, що Люцина з прекрасною Неллі йдуть на пляж. За ними дріботіла Суламіф.
Тихо, щоб вони не почули, хлопець зайшов у кімнату в башті. Жарко мов у печі.
В таку спеку дуже важко думати. Намагаючись відігнати з думок усе випадкове, Андрійко задер голову і побачив фанеру.
Він підвівся і рушив до сходів. Хлопець був один у палаці. Треба починати розшуки.
Фанера була легка, навіть легесенький подув міг зрушити її з місця. Напівтемне горище було пусте. Тільки пил, і на ньому сліди — хтось повзав тут на колінах.
Не відчуваючи ніякого страху, він оглянув усе. В кутку побачив плоску купу старих німецьких газет. Глянув на дату: кінець червня тисяча дев'ятсот сорок четвертого року. На самому низу лежав ще якийсь папір.
Андрійко обережно витягнув його. Карта.
Він зліз назад у кімнату. Розклав карту на колінах. Це була німецька військова карта цієї місцевості. Посередині — величезна голуба пляма — «Спірдінг-зее». На вузькому кінці озера Андрійко помітив напис «Гут Гожиялки», а серед гострих ялинок — дві блакитні краплини: «Скарб-зее» і «Радісць-зее», а на півсантиметра далі — оленячий ріг.
Карта була стара, потріпана, погризена в кількох місцях, протерта на лініях згину. Тому Андрійко не сунув її в рюкзак чи кудись інакше…
Схилившись, він хвилин десять водив пальцем від одного квадратика до іншого.
І не даремно. В одному місці Андрійко помітив маленький червоний хрестик. Він оглянув усю карту, але більш нічого на ній не знайшов.