У рибі було повно кісток, але хлопці не звертали на це уваги. Вони так хвалили Здіся, що той зараз же після обіду побіг на город, накопав черв'яків, повернувся і взяв човен. Пристань була пуста, навколо жодної живої душі. Навіть голуба байдарочка кудись зникла. Тільки «Аталанта» грілася на сонці.
В очереті пекло ще дужче, ніж на суші. Тут не було тіні, і сонце, відбиваючись од води, вражало людину і зверху і знизу. Тому Здісь від'їхав трохи далі, ніж уранці, в самий кінець заростей. Але й тут не було порятунку від спеки. Гуркіт, який відчувався біля палацу, тепер наростав. За горизонтом уже чути було глухий шум, наче нерівною бруківкою швидко їхали грузовики, навантажені пустими залізними бочками.
Здісь подивився в той бік, на захід. Небо над обрієм було не таке спокійно-блакитне, як в інших місцях, а якесь хворобливо-білувате.
Хай йому чорт! Це ж надходить буря! Судячи з того, як пече сонце, буря буде сильна. Здісь уважно оглянувся. На південному заході, праворуч від Гожиялок, смуга неба була вже не біла, а брудно-синя.
Хлопець глянув на озеро. Далеко з лівого боку, від Миколайок, ішло кілька парусників. Здісеві навіть здалися, що він бачить оранжовий парус Бальбінського. Ближче озеро було пусте. Правда, в напрямі острова невиразно біліло щось дрібне, але йому здалося, що то просто чайка.
Здісь закинув вудку. Риба ловилася добре, хоч була дуже дрібна, така, що три чверті доводилося викидати назад. Охоплений азартом, хлопець забув про все на світі. Десь за годину від палацу почулися крики.
Він підняв голову, оглянувся. З південного заходу швидко наближалася буря. Перші білі розпатлані хмарки вже дійшли до високих дерев перед палацом. Над горизонтом стояло вже чорне, а не синє півколо, яке перетинали червоні стріли блискавок. На озері знявся вітерець.
— Здісь! — кричав Куцик. — Негайно повертайся! Повертайся негайно!
Вони досить швидко зорієнтувалися в тому, що сталося. Першою стривожилась Люцина, яка спинила Куцика і запитала про Андрійка. Коли той іронічно відповів, що він не нянька, щоб стерегти дітей, Люцина розсердилась і сказала йому кілька різких слів щодо дитячих сварок і дитячих методів псування людям літнього відпочинку. Зрозуміло, Куцик не залишився в боргу. Він обвинувачував Андрійка в тисячі різних провин, а Люцину — в надмірній терпимості. Кінчилося тим, що вони вдвох пішли до Агнешки.
Виявилося, що Андрійко не приходив на обід, хоч останнім часом обідав раніше від хлопців. Куцик спитав Люцину, навіщо їй потрібен Андрійко. Дівчина не відповіла, бо саме побачила Войтека; той теж нічого не знав.
Тоді вони пішли до озера. Велика хмара насувалася з південного заходу, поволі закриваючи сонце. Але спека не тільки не спала, а стала ще дужча.
Здісь підплив дуже сердитий, що йому перешкодили ловити, і тому поставився до всієї цієї справи досить байдуже.
— Ну й що? П'ятирічна дитина? В колодязь упала? Не розумію, навіщо ця паніка…
— Мені здалося, що хлопець пішов до байдарки, — сказала Люцина. — А тут бачите, яка гроза надходить. Щоб з ним нічого не трапилось!
— А пан Бальбінський де?
Вони переглянулись.
— В палаці його нема, — сказала Люцина.
— В саду також, — додав Куцик.
— То в чому ж справа? Вони взяли байдарку і поїхали кудись удвох.
— Ти бачив?
— Щось було схоже, — махнув він рукою в бік Миколайок. — Оранжовий парус.
— Ну от! — Куцик подивився на дівчину. — Поїхали собі разом. Пан Бальбінський не дитина, справиться і з бурею.
— Дурні! — Люцина презирливо глянула на них. — Ви думаєте, що буря на Снярдвах схожа на дощ у Варшаві? Що досить добігти до першого підворіття? — Вона обернулася і кинула через плече: — А те, що ви довели цього малого до істерики, говорить не на вашу користь. Вихователі! Політики!
— Хто довів? — скипів Войтек. — Він сам себе довів! Ми довго терпіли…
Вона так подивилася на хлопця, що той замовк.
— Я чула дещо з ваших розмов. Якщо старі баби стають відьмами, то їх сам бог покарав, але щоб молоді хлопці були злі, як старі баби!..
— Ну, ну, прошу пані… — просичав Войтек.
— Так, так, прошу пана! — крикнула Люцина і тупнула ногою. — В неділю ви його довели до того, що хлопець хотів звідси тікати…
Люцина замовкла, подивилась на них. І хлопці теж глянули один одному в очі. Нічого не кажучи, вся четвірка рушила до палацу. Майже бігом вони влетіли в башту. Досить було одного погляду, щоб усе зрозуміти: під Андрійковим ліжком лежав його старий, подертий рюкзак, а на подушці — книжка, яку він читав.