— Он як! — Бальбінський зупинився, закусив губу.
— Він вам нічого не казав? Не просив байдарку?
— Не просив. Але я йому дозволив брати завжди, не питаючи.
Вони стояли мовчки, дивлячись, як барабанить у вікна дощ:
— Іншого виходу нема, — промовила Люцина. — Треба їхати.
— Куди? — вигукнув Войтек.
— Що за питання? Шукати його.
— На чому їхати?
— На яхті.
Хлопці мовчали. Куцик відчинив двері.
— Вітру немає!
— На веслах! — крикнула Люцина. — Не розумію, як можна…
— Звичайно, треба їхати! — сказав Здісь.
— Знаєте… — почав Бальбінський. — Зрозуміло, шукати малого треба. Тільки от що… Одне з двох: або він утік з озера і тепер десь у безпечному місці, або…
Люцина подивилась на нього просто вороже.
— Ідіть переодягніться. Я не візьму вас, людей вистачить.
— Ну, знаєте! Я не дозволю! Саме я й поїду!
— Прошу хвилинку почекати на мене. Я скину ці мокрі манатки.
Бальбінський швидко вийшов з їдальні. Люцина побігла в свою кімнату і відразу повернулася в плащі. Без зайвих слів вона кинулася під дощ, надіваючи на голову голубий нейлоновий капюшон.
Здісь вискочив за нею, решта за Здісем.
— Беріть плащі, — гукнула на ходу Люцина. — Я чекатиму вас у яхті!
Хлопці кинулися в башту. Коли через п'ять хвилин вони прибігли на пристань, Люцина вже розгорнула грот і підіймала його на щоглу.
— Що робити? — промурмотів Куцик. — Вітру справді немає.
— Зараз злива пройде. Кріпіть фал! — кинула вона різко. — Войтек, відчалюй! А коли пройде злива, то й вітерець знайдеться.
«Аталанта» нахилилася, потім поволі рушила вперед.
Злива проходила, крізь водяні струмені просвічувало сонце, тільки на сході чорніли ще грізні хмари — центр бурі.
Вітру не було, і через п'ятнадцять метрів яхта безпорадно зупинилася.
— Весла! — наказала Люцина.
Хлопці витягнули єдине весло. Сонце вже вийшло з-за хмар і відразу почало припікати. Палуба яхти запарувала. В очереті крикнула перша ластівка. На пристані з'явився пан Бальбінський.
— Почекайте! — крикнув він. — Я їду з вами!
Хлопці глянули на Люцину. Вона махнула рукою, — веслуйте.
— Дрібниці! — гукнула. — Ми справимось. Ви краще залишайтеся на місці. Може, й там буде потрібна чоловіча рука!
Бальбінський дуже засмутився.
— Ні, це не порядок. Я просив, щоб ви на мене почекали!
Дівчина тільки посміхнулася, помахала йому рукою. Яхта допливла до завороту, пристань зникла за сиво-зеленим паруючим очеретом.
Озеро було спокійне, хоч на сході, над островом, де висіла темна, брудна і грізна хмара, ще били блискавки.
Гребці дуже швидко стомлювались, і тому веслували по черзі. Дивилися на Люцину, шукаючи на обличчі дівчини ознак жаданого вітерця.
— Де ти бачив парус? — спитала вона Здіслава.
Той показав ліворуч, у бік протоки, що вела на Белдан і Миколайки. Звідси був близько берег, тут завжди плавали парусники. Навіть один виднівся на фоні дерев. Мабуть, він переждав там зливу, бо команда якраз ставила великий парус.
— Ну, це ще добре! — підсумувала Люцина. — Навіть захоплений бурею Андрійко міг добратися до берега, або його врятував той парусник.
Нарешті повіяв вітерець. Яхта здригнулася, мокрий парус поволі почав випрямляти зморшки.
— Уфф! — зітхнув Войтек, кидаючи весло.
Але Люцина не дала йому спокою.
— Куцик, — наказала, — став фок! А ви беріться виливати воду.
Вітерець подужчав, «Аталанта» перехилилась на правий борт, і хлопці побачили, що містки на дні яхти плавають у воді.
— Швидше, швидше! — підганяла Люцина. — Гляньте он туди!
На південному заході, біля самого горизонту, небо знову почорніло.
— Е, раніше, ніж хмара дійде, ми десять разів встигнемо туди й назад… — махнув рукою Войтек.
— Ану, беріть відра!
Хлопці зітхнули, почали виливати… Здісь поставив фок, і біля яхти запінилася вода. За кілька хвилин вони перетнули протоку. Підійшли до яхти, що стояла під протилежним берегом.
«Аталанту» привітали пересторожливі вигуки. Виявилося, що яхта сидить на мілині. Тому Люцина завернула і, не під'їжджаючи до них, стала в дрейф, носом проти вітру.
— Допомогти? — запропонувала вона.
— Дрібниці! — крикнув високий чорний юнак з чуприною папуаса. — Вже йде!
Другий член команди, сивуватий, трохи лисий, пузатий і в окулярах, пригорщами вичерпував коричньову воду.
— Ви не бачили тут байдарки з оранжовим парусом? — спитала Люцина.
— Ви гляньте! — промовив чорнявий до свого пузатого напарника.