Насправді ж вони більше втрачали, ніж вигравали. Хвилі штовхали їх не на південь, а на схід, саме на середину Снярдв. Високі дерева Гожиялок ставали все меншими, нижчими, більш затуманеними.
Люцина добре це бачила.
— Скоріше! — крикнула вона Куцикові, який став, нарешті, біля щогли і смикав нещасний фал, намагаючись цим примітивним і безнадійним засобом розплутати його.
Хлопець безпорадно глянув на неї.
— Обережно! — крикнув Здісь.
На яхту навалився потужний шквал. Яхту вмить перехилило. Люцина пустила кермо і шкот.
Через кілька хвилин, підвівши голови, вони з жахом помітили, що Куцика на палубі нема.
Яхту зносило на північний схід, хоч грот був спущений. Вітер дув сильно, яхта мчала вперед, мов добра моторка.
— Де Куцик?! — закричав Здісь. — Куцик потонув!
Войтек крикнув, скочив на ноги. Хитаючись з боку на бік, він добіг до кабіни.
— Немає! — вигукнув, повертаючи до товаришів бліде обличчя. — Потонув, Куцик потонув!
Люцина теж схопилася на ноги.
— Перестань! — крикнула вона на Войтека. — Ножа, дай мені ножа! — вона простягнула руку до Здіся.
Той витріщив очі. Люцина кинула кермо, підбігла до Здіся, вихопила з піхов на поясі фінський ніж.
Войтек скрикнув. Дівчина бігла до нього, стрибаючи через поплутані линви. Яхту раз у раз шарпало, підлога підстрибувала. Люцина з ножем у руці схопила Войтека за плече. Той мимоволі втягнув голову в плечі.
Люцина сперлась на нього і скочила на дах каюти. Велика хвиля догнала «Аталанту», вдарила в кермо, штовхнула яхту вправо. Люцина посковзнулася, схопилась за сталевий вант. Вона махала правою рукою, ріжучи ножем вітер над головою; потім підвелась навшпиньки і, нарешті, влучила: натягнутий, як струна, фал фока лопнув. З надутого аеростата зробилася ганчірка.
— Тримай! — крикнула дівчина до Здіся.
Вона кинула ніж на корму, а сама вже обіруч тягнула обвислий фок, з якого текла вода.
— Людина потонула!.. — крикнув Войтек. — А це ганчірка!
— Сам ти ганчірка! — Люцина кинула йому фок, перебігаючи назад до керма. — Йди на ніс, шукай його!
Войтек рачки заліз на дах кабіни. Люцина схопила кермо, шкот грота. Кермо тягнула на себе, парус відпустила. Яхта завернула на північний схід і, підхоплена вітром, на повній швидкості помчала вперед.
— Куцик же десь там! — Здісь смикнув дівчину за лікоть. — Що ви робите?
— Мовчати! На місце! — гаркнула вона.
Здісь відскочив, наче його вдарили. Раптом Люцина знову відпустила кермо і знову з усієї сили потягнула шкот грота. Яхта з розгону повернула назад. Велика хвиля, яка її доганяла, врізалася тепер з гуркотом у ніс, і фонтан піни долетів аж до керма.
— Дивіться уважно! Шукайте скрізь! — наказала Люцина. — Здісь — праворуч, Войтек — ліворуч. Швидко!
Тремтячи від жаху, Здісь і Войтек дивилися вперед. Довгі, рівні, здавалося, вищі за людину хвилі брудно-зеленої води бігли на них. Здісь був на правому підвітряному борті, тут хвиля вдаряла раніше. Обтрушуючись і відпльовуючись, хлопець витирав очі і знову гарячково вдивлявся у водний простір.
Войтек стояв на протилежному боці. Яхту хитало так, що хлопець інколи майже торкався обличчям хвилі. Тоді він мимоволі відхилявся, боячись, що «Аталанта» перевертається.
Раптом Здісь закричав, замахав рукою. Войтек і Люцина глянули в його сторону, але нічого не побачили, бо саме набігла хвиля. Вона перевалювалась через яхту, коли Войтек помітив людину, яку відразу ж вкрила наступна хвиля.
Люцина спрямувала яхту туди, куди вони показували руками.
Нова хвиля навалилась на «Аталанту», раніш ніж вона встигла набрати швидкості. Струснувши з голови піну, Здісь знову побачив метрів за десять попереду людську постать. Скрикнувши, він скочив у каюту, витягнув якусь двометрову жердину з гаком на кінці.
Хвилі безперервно били в яхту, наче в барабан. Але наполеглива Люцина, рискуючи перевернутись, усе-таки виграла кілька метрів.
Куцик знову з'явився, цього разу за якихось три метри від яхти. Здісь перегнувся через борт. Люцина й Войтек тримали його за талію.
Здісеві пощастило зачепити гаком Куцика за сорочку. Тепер він поводі тягнув Куцика до човна. Але хвилі заважали. То Куцик, то яхта піднімалися раптом угору, потім падали вниз.
— Пусти! — крикнула раптом Люцина.