Здісь послухав, хоч і не розумів, чого вона хоче. Хвиля підняла Куцика вгору і кинула просто в яхту. Всі троє підхопили його.
В цю ж мить «Аталанта» нахилилась так, що мало не перевернулась. Ледве встигли скочити до щогли.
Куцик був при пам'яті, але переляканий і стомлений; він донесхочу напився води, його втягнули в кабіну, поклали на койку.
Хлопці хотіли зробити штучне дихання, але Люцина вигнала їх одразу на палубу.
— Вичерпуйте воду з яхти!
Всі троє, зігнувшись, почали виливати за борт воду. «Аталанта» поволі просувалася на середину озера.
Люцина вигукнула:
— Треба спустити грот! За мною!
Знову вони побігли на дах кабіни.
— Ловіть парус! — крикнула Люцина і блискавично відпустила фал грота.
Великий парус з шумом зсунувся з щогли. Хлопці обіруч хапали полотно, що виривалося з-під пальців. Зв'язавши парус, глянули на Люцину.
— Виливайте воду! — наказала вона знову.
Із спущеним парусом справи пішли трохи краще, хвилі вже не так часто хлюпали в яхту. Але води лишалося ще приблизно до кісточок.
— Дивіться! — гукнув зненацька Войтек.
Люцина обернулася. Хлопець розпачливо показував кудись назад. Справді, там хвилі поводились якось дивно: вони з розгону вдаряли об щось під водою, здіймаючись угору високими фонтанами піни. Далі вода була вкрита тільки дрібними зморшками, лише через кілька десятків метрів хвилі знову ставали високими.
Досить було одного погляду, щоб зрозуміти: мілина!
— Швидше! — крикнула Люцина.
— Весло! — зірвався на ноги Войтек. — Швидше весло, відштовхнутись…
— Божевільний! — відповіла Люцина. — Швидше розв'язуй парус!
Їх зносило все більше.
— Тримай, тримай, щоб вітер не надув! — крикнула дівчина, коли вони, нарешті, розплутали фал. Люцина кілька разів перекрутила ручку біля основи бому.
— Тягти фал! Швидко!
Здісь скочив до щогли. Схопився за фал.
— Дужче! — кричала Люцина. — Міцніше тримай!
Удвох вони тягнули скорочений парус. Але вітер був такий сильний, що й цей, у чотири рази менший трикутник полотна виривався з рук.
— Досить, тримай! — вона схилилась, гарячково почала кріпити, потім скочила до керма.
Саме вчасно, бо мілина вже була біля правого борту. Коли Люцина схопила кермо і натягнула парус, яхту знову перехилило так, що вода ринула всередину. Дівчина відпустила парус. Тепер яхта йшла вперед, прямо на середину озера.
Коли шум хвиль і фонтани піни лишилися позаду,
Людина витерла обличчя, зітхнула. Хлопці подивилися на неї, посміхнулися.
— Воду виливати! — крикнула дівчина знову.
Буря шаленіла. Над озером мчали кошлаті, розпатлані хмари. Незабаром стало так холодно, що хлопці почали клацати зубами. Люцина помітила це, наказала лізти в кабіну. Але вони швидко повернулися, закутані в якісь старі мішки.
Незабаром почалася холодна злива. Хлопці промокли, як кури, але не хотіли ховатись у кабіні, щоб не залишати рульового.
Наперекір вітру яхта під невеличким парусом просувалася від хвилі до хвилі, непомітно наближаючись до берега.
Смеркалося, коли, перемігши ще три навальні, але короткі зливи, вони вибрались, нарешті, з відкритого озера і увійшли в очерет. Галсувати тут було неможливо. Завзято веслуючи, вони, нарешті, причалили.
Закутані в мішки, хлопці вилізли на берег. Вигляд у них був жалюгідний. У Войтека запаморочилося в голові саме тоді, коли він відчув під ногами твердий грунт. Сердита Люцина вилізла остання.
— Ну, тепер ви зрозуміли, чим пахне буря? — вигукнула вона по дорозі в палац.
— Ну, ви нам показали клас! — здивовано сказав Здісь.
— І все це марно! — кинув Войтек.
— Як це марно? — відповів Здісь. — Ми ж переконалися, що Андрійко врятувався! Хоча б заради цього варто було…
Куцик ішов останнім. У нього паморочилося в голові, під очима лягли зелені тіні. Хлопця безперервно нудило.
В палаці вже засвітили лампу. Сикуси і Бальбінський навіть підвелися, коли Люцина відчинила двері. Раптовий порив вітру влетів у їдальню, і полум'я лампи вигнулося, закоптіло чорною хмаркою.
— Ну? — гукнула прекрасна Неллі. — Де малий?
Бальбінський підскочив до дверей, а потім опам'ятався і зупинився. Хвилину тривала ніякова мовчанка.
— Бачили його люди, — обізвалась, нарешті, Люцина. — Здається, з ним усе гаразд.
— Ну, слава богу! — вигукнула красуня з кінським обличчям. — Ходімо, ходімо пити чай.
Промоклі, змерзлі, всі кинулися на кухню. Яким чудовим здавався вогонь у плиті! Вони зігрілися, переодяглися і зібралися знову в їдальні. Настрій у всіх поліпшився. Навіть Куцик почав оживати, втрачаючи чудовий зелений колір обличчя.