Три грації в модних купальниках окам'яніли на п'ять секунд, а потім з обуренням звернулися до свого мовчазного товариша.
— Пане директор! — вигукнула перша.
— Пане Казімеж! — вигукнула друга.
— Казік! — вигукнула третя і тупнула ногою.
Чоловік, якого підганяли вимоги мас, нарешті розгублено виступив наперед. Він був розгублений.
— Справді, бачите, це непорядок. Ну, я ще розумію, молоко… Воно було накрите тільки шматком дошки. Але з цими консервами, це вже злом… Власне кажучи…
— Не злом, там же тільки відігнули кришку, — холодно спростувала пані Франковякова. — Банка була вже відкрита.
— Ні, це скандал! — заверещала жінка, що мала право величати чоловіка Казіком, і люто мотнула зачіскою, схожою на кінський хвіст. — Іншим разом ми встановимо чергування і на гарячому…
— Так, так! — радісно сказала пані Франковякова. — Собаки ще нічого, але наші корови — вони можуть і гаряче! Два роки тому також прийшли сюди три дами. Ну й кричали вони! Бо саме смажили щупака, а наша Красуля як вискочить з кущів, як схопить, прямо з сковороди!
— Реню, — сказав тихо чоловік. — Може, ми б… того… Ви там щось поставили…
— Дрібниці, манну кашу. Ти не викручуйся!
— Вони такі дивні, ці наші корови, — вела далі пані Франковякова, — все їдять. Минулого року навіть на білизну кинулись. Ті дами випрали її і розвісили біля намету. Така гарна — рожева, нейлонова. А Красуля з своїми постягували і в кущі…
Тут тільки терпець у жінок увірвався. Вони повернулися і з дикими криками кинулися назад. За ними дріботів чоловік.
Хлопці оточили паню Франковякову і гучно поздоровляли її з успіхом. Жінка подивилась на них не без внутрішньої гордості.
— Бо в нас тут усі тварини стають такими розумними. Ви думаєте, що це неправда про щупака й білизну? Спитайте кого хочете! Такі вже в нас і собаки, і корови. Але ви не бійтеся. Вони знають, у кого можна, хто тут чужий. Тільки оця — з нею ніколи невідомо…
Вона пальцем вказала на спанієля, який тихо сидів біля хвіртки. Але тепер, побачивши хазяйчин палець, спрямований у свій бік, Суламіф зірвалася з місця, підігнувши хвіст, крадькома залишила товариство й побігла до приозерних хащів.
— Ну ясно, я не замкнула кладовку! — вигукнула хазяйка, вже віддаляючись. — Все через цих дам! Але я тій Суламіфі…
Хлопці зійшли вниз, втягнули на яхту рюкзаки, трохи посварилися при розподілі «спальних місць». Нарешті вирішили цю справу жеребкуванням. Андрійкові випала нижня койка з правого боку. Куцик забрав у хлопців продукти і поскладав їх у шафку в передній частині кабіни. Міністром постачання призначили Здіслава, який, згідно з умовою, взяв рибальські снасті у свого дядька і заявив, що наступного дня розпочне виконувати свої обов'язки.
Все було б гаразд, якби не цей проклятий парусний човен. Вони трохи поїли, і Куцик примусив товаришів знову взятися за складний ребус з парусами, тросами, дивними назвами їх і таємничим призначенням.
Хлопці знову починали сваритися, коли з гори, з крутого берега, порослого дубами і ліщиною, почувся голос пані Франковякової:
— Суламіф, Суламіф!
— Її тут нема! — крикнув Куцик.
Кущі розступилися, і пані Франковякова зійшла крутою стежкою до самої води. Подивилася на хлопців, на страшенний розгардіяш на палубі.
— Ви знаєте, як це робиться, — сказала вона якось дивно, чи то запитуючи, чи то стверджуючи.
— Аякже, прошу пані! — якнайшвидше відповів Куцик.
— Бо якщо не знаєте, то краще не беріться. Це важке діло. Озеро велике, глибоке… Та й човен незвичайний. Невідомо звідки взявся. Люди кажуть, що він зачарований.
Хлопці ввічливо засміялися. Пані Франковякова пішла, а воїни довго мовчки дивилися один на одного. Першим опам'ятався Куцик.
— Знаєте що, хлопці? У мене теж є ідея, щоб… того, звідси від'їхати на веслах…
— Навіщо?
— Недалеко, за той очерет. Навіщо пані Франковяковій переживати? Вона побачить, як ми розбираємось… ще може… того… від страху, що зіпсуємо… А там навчимося. Слово честі, адже в тебе, Андрійку, є той підручник, так? Витягай з рюкзака!
В яхті було тільки одне широке й коротке весло… Хлопці поволі об'їхали очерет і опинились у відкритому озері. Вода навколо яхти була гладенька, наче вкрита шаром олії. Ближче до середини озера по ній пробігав швидкий, легкий вітерець, мов гусяча шкіра вкривала її, потім зникла, і знову блискуча масляниста поверхня озера вигравала на сонці.
Прикриті від пристані щільною стіною очерету, хлопці взялися за парус. Один з його країв був обшитий товстим шнуром. Войтек, який щось довго міркував осторонь, раптом підвівся, підійшов до щогли, взявся за кінець одного з шнурів, що звисали з її верхівки, потім узяв кінець паруса, прикріпив шнур до того кінця і…