Здіслав одійшов на метр, на десять, на п’ятнадцять. Через півгодини все узбережжя було подзьобане палкою. І хоч би один черв'ячок!
Імла розсіювалася поступово, на горі виднілися бронзові стовбури і темно-зелені чуприни сосон. Пташиних голосів стало більше, дзвеніли вони веселіше. Тільки черв'яків як не було, так і не було.
Здіслав виліз на урвище. Там було трохи хвої, дерну і багато кори. Копати стало важче. А результати однакові.
Нарешті хлопець втомлено випростався; він розігрівся і не відчував ранкового холоду, тільки страшенно хотілося їсти, — хвилин через п'ятнадцять він відчував уже справжній голод.
Здіслав припинив розшуки черв'яків. Він повернувся на палубу, витяг з чохла вудку. Кілька хвилин прикріплював штучні мушки. Нарешті, як візник батогом, замахнувся вудлищем і закинув мушку на олов'яну поверхню води.
Мушка впала і навіть занурилася, а поплавок здригнувся і вирівнявся. У Здіслава тьохнуло серце: може риба?.. Він почекав з хвилину — чи не буде конкретнішого доказу, але поплавець більше не ворушився, хлопець не витримав і витягнув вудку.
— Що, вже є? — крикнув за його спиною Едик.
Здіслав обернувся, захоплений зненацька.
— Тягни, тягни! — кричав Едик і сам вчепився за вудку.
Удвох вони витягли намоклу маленьку гарусну мушку.
— Та-а-к, — протяжно сказав Едик. — А я думав…
— Чого не спиш? — спитав Здіслав, відчуваючи, що товариш чекає з нетерпінням і надією.
— Знаєш, із цією їжею так вийшло… Як-не-як, а я організатор…
Почекавши хвилин п'ятнадцять — поплавок навіть не поворухнувся — Здісь признався, що він не певен, чи ця принада годиться. Едика охопив жах, він негайно розбудив хлопців і послав їх шукати черв'яків.
Ранок наставав поволі. Ось угорі, над головою, замерехтіло кілька жовтуватих променів. Імла над водою стала голубою, потім з неї виринуло метрів п'ятсот озера, зеленуватого, жовтуватого, майже голубого, гладенького, ще не торкнутого першим вітерцем. Тільки над протилежним берегом лежала клубком схожа на купол сніжно-біла хмара, пробита в окремих місцях темними верхівками дубів.
З кожною хвилиною, з кожною миттю над озером розгорався липневий день, щось нове виходило з ночі, щось змінювалося, щось зростало. І тільки одне лишалося абсолютно незмінним і нерухомим: поплавець вудки Здіслава.
Коли крізь сосни, що стояли високо над урвищем, блиснули перші золотисті промені сонця, Куцик не витримав і штурхнув Здіслава в плече.
— Знаєш що? У хлопців нічого не виходить, копають і копають, мов трактористи, вже либонь зорали по півгектара. Ти теж нічого… Може, є інша принада?
— Всю коробку вже перебрав. Сам бачиш…
Втомленим рухом він показав на довгий ряд різнобарвних мушок з гарусу і пір'я, що сохли на борту човна після довгого і марного купання.
— Знаєш що? — вів далі Куцик. — Я не розбираюсь у риболовлі і, звичайно, не хочу вчити вченого… — Здіслав похмуро скривився. — Але я чув… знаєш…
— Ну, кажи вже, нарешті!
Куцик оглянувся і шепнув Здіславу на вухо:
— Кажуть, що не тільки на черв'яків… кажуть, що й на хліб можна!
— Ну так що? Хтось же поїв!..
Куцик скривився, махнув рукою.
— Я саме знайшов… Ти тільки не подумай… Це мати в останню мить у кишеню куртки… І я зовсім забув…
Ця звістка несподівано змінила настрій Здіся. Конфлікт між оптимізмом щодо рибної ловлі на підставі розповідей дядька і дійсністю був розв'язаний завдяки ній скибці хліба. «Мабуть, — сказав він сам собі, — риба не ловиться, бо принада погана. Це на форель, адже вона в горах. А на хліб, як я пригадую…»
— Так, — відповів він Куцику. — На хліб ідуть…
— Які, наприклад?
— Наприклад, лящ або короп.
— Не може бути! — майже крикнув Куцик. — Короп! Це ж чудово!..
Він скочив у каюту і через хвилину повернувся зі скибочкою чорного, черствого хліба і двома шматочками ковбаси.
— Бери, бери! Якщо піймаєш коропа, на всіх вистачить! Вони такі товсті, ці коропи!..
Здісь хвилину вагався, не знаючи, як насадити хліб на гачок, що зробити з ковбасою. Куцик швидко переконав Здіся, що чим більший шматок, тим більша риба попадеться. А ковбаса теж знадобиться, з нею завжди смачніше. Риба любить м'ясо, якщо їсть черв'яка.
Таким чином, жалюгідні рештки їжі голодуюча команда просто викинула за борт.
Шматочок хліба ледве-ледве тримався на гачку. Здісь закинув його метрів за п'ять від човна. Поплавок, як завжди, здригнувся разів зо два. Куцик крикнув: