Тут Суламіф, звичайно, вибрала щуку: фарширована, значить, без кісток. Андрійко, сповнений надією, дивився на витівки Суламіф. А Войтек шепотів щохвилини:
— Так їм і треба! Так їм і треба!
Суламіф не обмежилася рибою і перейшла до м'яса. Вона витягла з холодцю найбільший шматок м'яса, перекинувши при цьому найближчу пляшку.
Але промовець надто розійшовся, глядачі надто сміялися, щоб помітити небезпечну Суламіф. Та, зрештою, вона була бездоганно вихована: їла тихенько, не плямкаючи, не сьорбаючи!
Промовець балакав і балакав. Суламіф їла і їла.
Неспокій стиснув серце Андрійка.
— Слухай, хіба маленький собака може стільки з'їсти? Суламіф ще захворіє!
— Нічого, нічого! — прошепотів Войтек. — У маленьких собак гумові шлунки.
Проте Андрійко неспокійно крутився і навіть тихесенько посвистував. Та Суламіф, звичайно, не звернула на це ніякої уваги.
Нарешті промовець зробив широкий жест рукою і підсумував:
— Тому запрошуємо вас на цей скромний бенкет…
Усі одночасно глянули туди, куди їх так гостинно запрошував сивий, і обличчя у всіх різко змінилися. Досі вони були солодкі, з посмішкою. А тепер в очах світилися подив, переляк, гнів, ненависть… Кілька десятків чоловік одразу закричали…
Суламіф тільки-но взялася за десерт і лизнула крем. Крики осадили її на місці. Суламіф підняла морду, по якій текла біла рідина.
Всі дальші події тривали кілька секунд. Як це часто трапляється в таких випадках, потерпілі самі значно збільшили свої збитки.
Бо, незважаючи на всю місткість свого шлунка, Суламіф не з'їла всієї вечері, приготованої для кільканадцяти обранців внутрішнього кола. Залишилось і кілька шинок, і лосось, і сардинки, і курка в желе. В крайньому разі можна було б навіть зняти зверху шар ікри, змоченої собачим язиком. Зрештою, ніхто навіть не бачив цього святотатства. Ікра виглядала так, наче її ніхто не чіпав.
Словом, бенкет, звичайно, не був би таким пишним, але в кожному разі він міг би відбутись, якби не паніка.
Всі вмить кинулися в атаку на собаку.
Суламіф хоч і нажерлася, але зберегла блискавичний рефлекс. Вона вмить одвернулася, з гідною подиву холоднокровністю схопила кількаметрову мисливську ковбасу, що лежала скручена на блюді, і кинулась тікати.
Це зухвальство ще більше розпалило переслідувачів. Тітонька, яка зразу вирвалася вперед погоні і, здавалося, от-от схопить її за хвіст, необачно наступивши на кінець ковбаси, втратила рівновагу і впала на землю. Тортикова наяда кинулася на допомогу тітоньці. Її товариші-яхтсмени жваво приєдналися до дії. В таборі зчинився справжній розгардіяш.
Войтек озирався, шукаючи сивого. Але керівник табору десь зник. Поблизу блукав тільки лисий Зігмунт.
Тоді, нарешті, Войтек вискочив із-за куща, схопив лисого за руку і, перш ніж той схаменувся, затягнув його за кущ ялівцю. Тут, трохи затинаючись, Войтек поспішно сунув йому в руку конверт, наказав перелічити гроші і навіть зажадав квитанцію.
Лисий слухняно все це виконав, та коли хлопці відпустили його, вискочив на галявину і почав кричати:
— Рятуйте! Бандити! Румбакштаги!
Кілька чоловік підбігли до нього. Зігмунт махав конвертом і все кричав:
— Грабіжники! Сунули мені це в руку!
Андрійко глянув на Войтека. Той кивнув головою. Хлопці скочили вперед, в темряву ночі. На галявині почалася ще одна погоня — за грабіжниками нового типу, які мають зухвальство совати своїм жертвам в лапу гроші.
Погоня однак була невдала, і хлопці без особливих зусиль відірвались од неї.
ВРЯТУВАЛИСЯ
Немає потреби говорити, що після тієї ночі Суламіф завоювала собі стале місце біля вогнища румбакштагів — так хлопці вирішили називати себе. Її позиція була дуже твердою, бо Суламіф принесла з собою вступний внесок: півметра ковбаси. Суламіф так наїлася, що без заперечення віддала цей трофей Куцику.
Отже, вечеря хлопців складалася з несмачної манної каші і шматка сухої часникової ковбаси.
Та й це непогано, коли зважити, що в їх гаманці було якихось тридцять злотих, важко зароблених Здісем на штоках і бакштагах. Наступного ранку хлопці від'їхали на кілька кілометрів, побоюючись зустрічі з лікарями. Знайшли відлюдну садибу, хазяйка якої продала їм молока і навіть подарувала кільканадцять картоплин.
Хлопці просиділи там кілька днів, не знаючи що робити далі. Вони з ранку до вечора загоряли і вважали за краще не виїжджати на головний шлях озера.