— Хлопці! — сказав Куцик, зупиняючись на хвилину. — Як тут красиво!
— Правда? — засяяла прекрасна Неллі. — Тут був головний архітектор з Пішу. Дуже милий! Він казав, що в усьому повіті нічого такого не знайдеш. А це, — жінка показала на бельведер, — це, кажуть, унікум. На всю Польщу! А може, й ще більше! Звідси Снярдви, — як на долоні! Ну, прошу! Будь ласка!
Зарослою доріжкою вони обминули будинок, по сходах зійшли вниз. Цей клапоть землі колись відібрали у» води. З півтора десятка величезних старих лип і тополь прикривало озеро. Тільки високий очерет виднівся між деревами.
Були тут навіть доріжки, викладені цеглинами, мальовничо посаджені купки декоративної зелені. Але кущі вже перетворилися в зарості, а на газонах буйно росли будяки й лопухи.
Облуплені цементні східці привели їх, нарешті, до жилої частини палацу. Красуня на високих каблуках з удаваною легкістю газелі вбігла наверх, вигукуючи:
— Ну й зрадіє Казік! Казіку! Казіку! Іди сюди! Я привела тобі гостей! Такі милі! Казіку! Алло!
Коли хлопці ввійшли до темнуватої їдальні, заставленої дуже старими стільцями і плющовими диванами, прекрасна Неллі вже прибігла з глибини дому.
— Немає його! Ах, у нього стільки роботи!
— Певно, жнива… — вирвалось у Войтека.
Красуня з кінським обличчям презирливо махнула рукою.
— Де там! На щастя, тут немає орної землі.
— Ах, значить, сінокоси…
— Теж ні. Зрештою, це дрібниці! Не будемо говорити про них! Ви голодні? Му, певно, після такої подорожі. У вас якась справа до Казіка? Так? Ну то й чудово! Зметикуємо щось, а тим часом і Казік прийде. Правда?
Хлопці надто швидко і голосно підтвердили її правоту, тому Неллі відразу сказала:
— Тільки заздалегідь попереджаю: у мене — ніяких ласощів! Я не чекала милих гостей. А крім того, знаєте, оті чудеса з курами, коровами… Ви, напевне, чули? Ні?
— Е, бабське базікання! — посміхнувся Куцик.
— О ні, зовсім ні! Навпаки! Таємниця природи! Люди кажуть, що це прокляте місце. Казікові навіть не радили. Але він такий відважний! Сам на прокляте місце попросився. А я за ним. Куди чоловік, туди й жінка… Люцино, іди скажи Агнешці. Хай приготує, що там є…
— Грудинку?
— Яку грудинку? Її давно вже немає. Галушки ви любите? От і добре.
Люцина зникла в темному коридорі. Суламіф, яка досі нахабно ластилася до красуні з кінським обличчям, тепер встала, спідлоба глянула на прекрасну Неллі і тихенько вислизнула за Люциною.
Сикусова не помітила цього. Наставали пізні, липневі присмерки, ця найкраща пора дня для жінок її віку.
Сівши так, щоб не багато останніх сонячних променів падало на її принади, Неллі почала довгу, манірну розповідь про надзвичайне місце на земній кулі, яким є Гожиялки.
Так хлопці дізналися, що тут справді не можна держати ні курей, ні корів. Пси теж дохнуть. Тільки свині і коні виживають. Тут були вже три ветеринарні комісії, але нічого не виявили. В зв'язку з цим колишній профіль держгоспу — тваринницький — скасовано, а нового ще не встановлено. Місяць тому сюди приїхав Сикус, який сам запропонував визначити найвідповідніший профіль для цього господарства.
Тут знову почався ліричний відступ на тему відваги Казіка, його любові до прекрасної Неллі і симпатії до молоді.
Невідомо чому, хлопці пригадали дивовижний прийом, який їм влаштували студенти в сусідньому селищі. Куцик навіть щось сказав про це.
— Ах, ті! — крикнула Сикусова. — Які це хами! Казік був цілком правий, що їх вигнав. Начебто приїхали на сінокіс, а самі швендяли по всій садибі, залазили без дозволу навіть сюди, словом, поводились жахливо! А крім цього… — вона замовкла, і мліюча посмішка прикрасила її кінське личко. — Казік втовкмачив собі, що… знаєте, він такий ніжний, такий ревнивий. Справжній Отелло!
— Ах, он що! — прикидаючись дурником, сказав Здісь. — Вони кричали, ніби амурчик цеглиною по голові… щось таке!
— Ні, ні, це зовсім інша справа. Це саме одна з таємниць Гожиялок. Це з того боку, в маврітанських сінях. Там таке склепіння з амурчиками. Все це дуже старе. В одного амурчика голова розвалюється. І часом, справді, падає цеглина. Тому там закрили прохід. Є навіть якась легенда про це. Мовляв, якщо в кого сумління нечисте, то йому по голові… А студенти, незважаючи на заборону, все ходили туди на башту. Не знаю, слово честі, чого вони там шукали. Казік розсердився і одного дня всіх їх… того… звільнив.