— Ах, надворі надто вогко! Просимо, дуже просимо до нас. Палац майже пустий. Можна влаштуватися в наріжній кімнаті, правда, Казіку?
— Ти, як завжди, маєш рацію, золотце, — відповів Сикус і галантно поцілував дружину в ручку. — Ну, а як там сніданок?
— Ах, я тобі не казала! Це щось жахливе! Сьогодні вночі у нас були злодії!
Андрійкові кров ударила в голову. З переляку хлопцеві вже здавалося, що всі дивляться саме на нього, коли в Сикуса по обличчю пробігла якась іскорка.
— Що ти плетеш, золотце? — сказав він протяжно. — Що за легенди…
— Авжеж, уявіть собі, панове, шибка в кладовці вийнята і великий шматок грудинки зник без сліду.
— Золотце, перехрестись! — сказав Сикус ще солодше. — Яка грудинка? Ми ж її з'їли три дні тому…
Тут хлопці могли його підтримати: адже Неллі сама вчора про це говорила. Прекрасна Неллі, напевно, пригадала це, бо теж почервоніла.
— Ще була коробка шпротів. Тільки-но її відкрили! І теж…
— Зникла?
— Ні, але вже порожня. Кришка відхилена.
— І заради цієї коробки шпротів хтось рискував би?
— А шибка?
— Сама могла зсунутися. Ти ж знаєш, які це розвалини. Ну ходімо, давай, що там є! Моя дружина дуже гостинна і, щоб виправдати перед такими милими гістьми надто спартанський сніданок, вигадує драматичні легенди, — сказав Сикус, посміхаючись до гостей і ніжно поплескуючи прекрасну Неллі по плечу. — Ось так народжується етнографія, правда ж?
Бальбінський ввічливо засміявся. Андрійко сам собі не вірив, що все обійшлося так легко. Він мимоволі відчув симпатію до Сикуса, і навіть спогади про нічну розмову з прекрасною Неллі стали бліднути, здаватися примарою, так само, як і фокуси з фанерою на стелі.
Всі чекали з півгодини. Потім двері відчинились, і Здісь приніс блюдо з кількома засмаженими рибками. За ним ішла невірна Люцина, несучи з півбуханки хліба, і прекрасна Неллі з чаєм. Андрійко знову опустив очі, щоб Люцина не помітила його переживань.
Після сніданку Сикус запросив хлопців до кабінету. Коротко розповівши про своє незвичайне завдання, він заявив, що не може сам організувати сінокіс. Та нема чого й поспішати. Для цього є серйозні підстави. Одною з причин падежу худоби може бути тутешня флора. Може, тут є якась рослина, що в місцевих кліматично-грунтових умовах виробляє в собі отруйні речовини.
— Ах! — вигукнув Андрійко. — Болотний архідудник!
Він розповів історію з Рапою. Сикус дуже енергійно кивнув головою.
— Так, так! — заявив він. — Можливо, саме цей архідудник. І першим ділом, яке я намітив, є створення науково-дослідної станції для з'ясування цієї справи. Сінокіс поки що — дорога справа, результати якої можуть принести більше шкоди, ніж користі.
Хлопці зніяковіли. Сикус одразу помітив це.
— Звичайно, звичайно, доручення товариша Рихліка для мене — наказ. Отже, ви починайте косити, але від мене нічого не ждіть. Навіть кіс я вам не дам, бо їх немає. Дам вам тільки старого Мацєя за інструктора. Боюся, що ви…
Хлопці щиро подякували.
— Тільки одна умова! — додав він посміхаючись. — Щоб жодна стеблинка сіна не потрапила до корівника, доки ця справа не з'ясується. Ясно?
Вони погодились. Сикус сказав, де шукати Мацєя.
— При нагоді домовитесь з Агнешкою. Хай вам готує. За одержані трудодні можете собі дозволити таку розкіш. Бо моїй Неллі, ви бачили, вже злодії приверзлися від цих господарських…
Хлопці перебили його гарячими подяками і пішли.
Полуднева спека на висушеному господарському подвір'ї була особливо відчутна. Пройшовши через це подвір'я, завернули ліворуч і пішли в протилежному від пристані напрямі, між молодими сосонками, цьогорічні паростки яких ще не втратили своєї голубуватої сивини.
Як тільки хлопці залишилися самі, вони накинулися на Андрійка. Картали його за те, що привів «того типа». Товариші мали рацію, але ніяких доказів його провини не було, і Андрійко вважав, що ці причіпки несправедливі, і тому йшов позаду, надутий, мовчазний.
Наїжджена дорога через кілька сотень метрів привела їх, нарешті, до дерев'яного будиночка, спорудженого не дуже давно, бо бруси ще не встигли почорніти. За будинком, крізь молодий ліс, було видно залишки великої огорожі з колючого дроту.
Будиночку не бракувало кокетства, дах був високий, тірольський, кінці його трохи загнуті догори. Хлопці зійшли на ґанок і постукали. Ніхто не відповів. Вони відчинили двері. В будиночку була одна велика пуста кімната.
Хлопці вже хотіли повертати, коли в лісі, за огорожею, почувся якийсь крик.
— А щоб тобі повилазило!.. А щоб тебе!.. Хай тобі… — кляла жінка.