— Джмелі дуже корисні, — ні до кого не звертаючись, сказав Андрійко, немовби вивчаючи, як поставляться хлопці. — Вони запліднюють рослини. Наприклад, конюшину. Класичний приклад Дарвіна: в одній місцевості знищили котів. І тоді припинилися врожаї конюшини, бо розмножилися польові миші і винищили гнізда джмелів.
Андрійко почекав на реакцію. Хлопці мовчали. Ні, всши ще не простили йому.
Опівдні Мацєй наказав припинити роботу і повертатись додому.
— Прийдемо надвечір і складемо в копиці.
Вони домовились зібратися о шостій і рушили на пристань. Побачивши воду після багатьох годин спеки, хлопці дуже зраділи. Здісь навіть щось вигукнув, підстрибнув і побіг, але одразу ж зупинився:
— Що за чорт, я наче постарів років на двадцять. Повернутись важко.
Хлопці відчули страшенну втому. Нарешті, вони допленталися до озера, поскладали одяг. Вода здалася холодною, дно було мулисте, повне слизького каміння і гострих, як ножі, порожніх мушлів.
— З яхти буде краще! — гукнув Здісь. — Там одразу по саму шию!
Вони пішли втрьох. Андрійко лишився біля берега: він не вмів плавати. Хлопці стрибали з «Аталанти». Великі фонтани золотистої від сонця води били з-під їх загорілих тіл.
Андрійко виліз із мулистої води і теж побіг на «Аталанту». Товариші попливли вперед по каналу, між очеретом. У воді їх тіла нагадували зелено-золотий виноград: вода була чиста-чиста, насичена сонцем, а дно — вкрите темно-зеленими, пухнастими водоростями.
Сонце жахливо пекло. Доки хлопці повернулися, Андрійко встиг висохнути і зігрітися. Тиша. Тільки сухо тріпотять крилами бабки та дзижчать в очереті оси.
Хлопці допливли і, пирхаючи, почали залазити в яхту.
— Так, друзі, — прокоментував Куцик. — Ми добре попрацювали, і відпочинок здається солодким.
— Дякую за таку роботу, — обурився Здісь. — І після купання все тіло в мене болить.
Навіть не глянувши на Андрійка, вони почали одягатися.
Цей чудовий, жаркий, липневий день залишився б в душі Андрійка спогадом про цільну прозору янтарну глибу, якби не вередування хлопців.
Вони повертались з сінокосу вчотирьох: Мацєй пішов раніше, бо Войтек пообіцяв йому доглянути за косовицею. Був ранній липневий вечір. Сонце ще не зайшло: заплуталося у високих деревах над Івішками. Перші хвилі вологої прохолоди потяглися понад лукою, і коли вони доходили до тіла, хлопці відчували полегшення, немовби стрибали у воду. Вони йшли стежкою, що бігла вздовж безмежних заростей очерету, паралельно до берега озера, і вже майже підходили до Гожиялок, коли в очереті заблищало щось червоне. Хтось вигукнув:
— Гроші або життя!
Двоє парубків вискочило з хащі, цілячись у хлопців чорними кружальцями дул. Досить було кількох секунд, щоб упізнати піратів з Момайн. Ті були захоплені своєю витівкою і особливо цими кількома секундами розгубленості, яке вони викликали.
Виявилося, що вже кілька днів пірати кружляють по Снярдвах. Сьогодні вранці настав абсолютний штіль. Яка ганьба! Довелося на веслах причалити до найближчого берега, ледве прорвавшись крізь страшенні зарості очерету.
Вони вирішили вчинити грабіжницький напад, бо помирають з голоду. Чи не знають часом хлопці, де тут є поблизу який-небудь трактир?
Куцик втішив їх: в радіусі десяти кілометрів немає не те що трактира, а навіть поганенької крамнички. Пірати почали розпитувати про село, про лісову сторожку. Па жаль, крім Івішок, спустошених кількома десятками студентів, нічого такого…
— Ну, добре, ви ж десь їсте! — перебив пірат Джакі. Куцик коротенько розповів про специфіку Гожиялок.
Він сказав, що там є деякі можливості.
— Чудово! — вигукнули пірати. — Зараз приведемо наших жінок!
— Ніяких жінок! — грізно попередив Куцик.
— Як це, капітан Маргарита шкіру з нас…
— Це мене зовсім не обходить. Або вечеря, або жінки, а якщо будете спритні, щось їм принесете…
Пірати зітхнули і приєдналися до хлопців. Коли вони проходили біля палацу, Куцик сказав:
— Зайдіть туди, он тією доріжкою, навкруги. І скажіть, що ви студенти, заблудилися. Тільки про нас ні слова. І про те, що ви з жінками. Побачите, вам що-небудь дадуть…
— Що, жебрачити?
— Та ні! Там дуже люблять студентів!
Куцик легко штовхнув їх на доріжку, а сам звернув до Мацєя. Хлопці тихенько сміялися. Андрійко догадався з їх розмов, що прекрасна Неллі, довідавшись від чоловіка про вік мнимих студентів політехнічного інституту, відразу втратила до них усякий інтерес. І це мала бути помста.
Агнешка почастувала хлопців ріденьким молочним супчиком з галушками і розвела руками: більше нічого не було. Виявилося, що вдень ще одна курка здохла. Це було чудовою нагодою для нової філіппіки проти чоловіка.