Цей приклад відображає тільки найпростішу схему; складнішим є наступний випадок. Гефтлінг купує за махорку або за гроші, а може, й отримує в подарунок від якогось цивільного сорочку — огидну, подерту, брудну ганчірку, яка, одначе, все ще має три отвори, крізь які можна сяк-так просунути руки й голову. Якщо вона просто поношена і не має слідів штучного знівечення, під час Wäschetauschen шматина ця вважається сорочкою і дає право на обмін; щонайбільше той, хто її покаже, може отримати певну кількість штовханів за те, що так погано дбав про збереження казенного одягу.
Тому в межах концтабору великої різниці в цінності між сорочкою, вартою цієї назви, і латаною-перелатаною ганчіркою нема; вищезгаданому гефтлінгу буде неважко знайти товариша, який володіє сорочкою у товарному стані і який не може використати її, бо з причин місця роботи, незнання мови або ж власної до цього неспроможності не має ніяких стосунків з цивільними працівниками. Товариш задовольниться скромною кількістю хліба взамін, а під час наступної Wäschetauschen становище певним чином знов урівняється, бо добра і погана білизна розподіляється за цілковито випадковим принципом. Але перший гефтлінг зможе пронести добру сорочку контрабандою в Буну і продати згаданому вище цивільному (або будь-кому іншому) за чотири, шість, аж до десяти пайок хліба. Ця така висока прибутковість відображає ризик, якого зазнає той, хто виходить з табору з більш, ніж однією сорочкою або ж повертається без сорочки.
Є чимало варіацій на цю тему. Дехто не вагається і дозволяє зняти з своїх зубів золоті коронки, щоб продати їх в Буні за хліб або тютюн; але зазвичай така угода здійснюється через посередника. «Малий номер» помічає багатий зубний протез у якогось «великого номера», тобто новоприбулого, який тут недавно, але вже достатньо здичів від голоду і крайнього напруження концтабірного життя; «малий» пропонує «великому» три або чотири пайки хліба готівкою за те, щоб той дозволив зняти коронки. Якщо великий погоджується, малий платить, відносить золото в Буну і, через знайомство з якимось вартим довіри цивільним, від якого можна не боятися доносу або обману, дістає прибуток від десяти до двадцяти і більше пайок, які видаються йому поступово, по одній або дві щоденно. З цього приводу слід зауважити, що, на відміну від того, що відбувається в Буні, чотири пайки хліба становлять найбільшу суму оборудок, які укладаються в межах концтабору, адже там практично неможливо ані укладати угоди в кредит, ані вберегти більшу кількість хліба від жадібності інших та власного голоду.
Торгівля з цивільними є характерним елементом таборів праці і, як ми бачили, визначає їх економічне життя. Зрештою, це злочин, який концтабірні правила прирівнюють до «політичних» злочинів; тому за нього карають особливо суворо. Гефтлінг, спійманий на Handel mit Zivilisten — торгівлі з цивільними — якщо не має впливової підтримки, опиняється в Ґляйвіці III, Яніні або в Гайдебреку на вугільних шахтах; це означає смерть від виснаження впродовж кількох тижнів. Крім того, самого цивільного працівника, його співучасника, можуть виказати відповідним німецьким органам і засудити до перебування у таборі знищення на таких самих умовах, що й у нас, на різний строк, наскільки мені відомо, від п’ятнадцяти діб до восьми місяців. Робітників, яких таким чином карають, при вступі в концтабір теж роздягають, але їхні особисті речі зберігаються на відповідному складі. Їм не ставлять тавра і не голять голову, з чого їх легко впізнати, але під час всього періоду покарання вони виконують ту саму роботу, що й ми, і підлягають тій самій дисципліні — за винятком, звісна річ, селекцій.
Вони працюють в особливих арбайтскомандах і не мають ніяких контактів зі звичайними гефтлінгами. Адже для них концтабір є покаранням, і якщо вони не помруть від виснаження чи хвороби, то мають непогані шанси повернутися в людське суспільство; якби вони могли спілкуватися з нами, це становило б отвір у стіні, яка робить нас мертвими для світу, і пролило б світло на ту таємницю, під якою приховують наш стан від вільних людей. А для нас концтабір не є покаранням; для нас не передбачено жодного строку, і табір є просто призначеним для нас способом існування в лоні німецького суспільного організму, без часових обмежень.