Сам спосіб, вибраний для знищення після детальних експериментів, був відверто символічний. Було вирішено використовувати той самий отруйний газ, який застосовувався для знищення паразитів у трюмах кораблів та в приміщеннях, де завелися блощиці чи воші. За століття було вигадано набагато болісніші способи завдання смерті, але жоден з них не був такий сповнений знущання і зневаги.
Як відомо, справа знищення просунулась досить далеко. Хоч нацисти провадили дуже важку війну, яка вже стала оборонною, у цій справі вони проявляли непоясненний поспіх: поїзди, що везли жертви у газові камери або вивозили їх з концтаборів, до яких наближався фронт, пропускали перед військовими ешелонами. Справа ця не була доведена до кінця тільки тому, що Німеччина зазнала поразки, але політичний заповіт, що його продиктував Гітлер за кілька годин до самогубства, коли росіяни були вже за кілька метрів, завершувався так: «Насамперед наказую німецькому урядові та народові підтримувати у повній чинності расові закони і нещадно поборювати отруювача всіх націй, міжнародне єврейство».
Підсумовуючи, можна, таким чином, ствердити, що антисемітизм — це особливий випадок нетерпимості; що протягом століть він мав переважно релігійний характер; що в третьому Райху він загострився через націоналістичні та мілітаристичні настрої німецького народу та особливу «відмінність» єврейського народу; що він легко поширився в цілій Німеччині і в значній частині Європи завдяки ефективній фашистській та нацистській пропаганді, що потребувала козла відпущення, на якого можна було скинути всі провини і всі образи; і що явище це довів до крайнощів маніакальний диктатор Гітлер.
Проте мушу визнати, що пояснення ці, тепер загальноприйняті, мене не задовольняють: вони применшують це явище, не сумірні з ним, не пропорційні до фактів. Перечитуючи хроніку нацизму, від його тьмяного зародження до судомного кінця, я не можу позбутися враження, що тоді панувала загальна атмосфера нестримного божевілля, яка здається мені унікальною в історії. Це колективне безумство, цю нестяму зазвичай пояснюють сполученням багатьох різних чинників, яких було б недостатньо, якби вони діяли окремо, і головним з цих чинників вважається сама особистість Гітлера і його глибокий вплив на німецький народ. Звісна річ, його особисті манії, його схильність до ненависті, його проповідування насильства нестримно ввійшли у резонанс з розчаруваннями німецького народу, повертаючись назад до нього устократ помноженими і підтверджуючи його маячне переконання, що він і є той Герой, якого провіщав Ніцше, та Надлюдина, яка врятує Німеччину.
Про корені його ненависті до євреїв було написано багато. Говорили, що Гітлер виливав на євреїв свою ненависть проти всього людського роду; що він бачив у євреях деякі свої вади і що, ненавидячи євреїв, він ненавидів самого себе; що бурхливість його ненависті породжувалася страхом, що він може мати «єврейську кров» у своїх жилах.
Повторю ще раз: ці пояснення не здаються мені достатніми. Я не вважаю прийнятним пояснювати історичне явище, скидаючи всю провину на одну людину (виконавці жахливих наказів не є невинними!), та й, зрештою, тлумачити глибинну мотивацію індивіда завжди складно. Висунуті гіпотези тлумачать факти тільки частково, вони пояснюють лише їх якість, але не кількість. Мушу визнати, що мені більше подобається смирення, з яким деякі з найсерйозніших істориків (Буллок, Шрамм, Брахер) визнають, що вони не розуміють лютого антисемітизму Гітлера та Німеччини, яка за ним стояла.
Мабуть, те, що сталося, зрозуміти неможливо, а навіть не треба розуміти, бо зрозуміти означає майже виправдати. Поясню, що я маю на увазі: «зрозуміти» намір або поведінку людини означає (італійською це виражається навіть етимологічно) ввібрати їх у себе, вмістити в себе їх автора, стати на його місце, ототожнитися з ним. А жодна нормальна людина ніколи не зможе ототожнитися з Гітлером, Гіммлером, Ґеббельсом, Айхманом і безліччю інших. Нас це лякає, а водночас дає нам полегшу — бо, можливо, краще, якщо їхні слова (і, на жаль, також їхні діла) залишаться для нас незрозумілими. Ці слова і діла — нелюдські, а навіть антилюдські, без прецедентів в історії, які ледве можна порівняти навіть з найжорстокішими епізодами біологічної боротьби за існування. З цією боротьбою можна зіставити хіба що війну; але Аушвіц не має з війною нічого спільного, це не епізод війни, і навіть не її крайня форма. Війна — це жахлива річ, яка існувала завжди; вона гідна осуду, але вона властива нам і має своє раціональне пояснення, ми її «розуміємо».