Другого дня Джебе виступив на захід із своїм туменом вершників, а Субудай з іншим туменом лишився на берегах ріки Калки, щоб підготувати коней і підготувати їх до вирішальної сутички.
Розділ дев’ятий
МОНГОЛИ НА БЕРЕГАХ ДНІПРА
Весна була надзвичайно жарка. Багато днів дули суховії. Трава, що буйно піднялася, почала в’янути і скручуватись. Сонце нещадно пекло і здавалося пронизливим оком Субудая, що підганяло всіх.
Джебе-нойон розділив свій тумен на п’ять частин. З однією частиною на дві тисячі коней він поскакав уперед до Дніпра, а чотири загони інших вершників розставив уздовж звивистого, протоптаного віками шляху в степу.
Кілька татарських сотень поскакали в різні боки, у степові простори, і скрізь, де знаходили кипчацьких кочівників із стадами, зганяли їх до шляху.
Джебе, на чолі сотні вкритих курявою нукерів, під’їжджав до широкого Дніпра, що виблискував у промінні сонця. Чорні осмолені човни пересувалися синьою гладінню ріки.
— Поглянь, ось руські ратники! — сказав перекладач.
На горбі біля берега стояли руські воїни в залізних шоломах з короткими списами. Затуляючись рукою від сонця, вони вдивлялись у степову далечінь. Побачивши, що наближаються не кипчаки, а вершники іншого племені, руси збігли до річки і на човнах відпливли од берега.
Джебе у гостроверхому сталевому шоломі, похмурий і бронзовий від спеки, стримав коня над береговим обривом і вузькими некліпаючими очима довго розглядав горбкувату рівнину протилежного берега. Там чорнів багатолюдний табір, рядами стояли вози з підійнятими вгору голоблями. Паслися табуни різношерстих коней. Піші й кінні воїни пересувалися по рівнині, і яскраво спалахували сонячні іскри на металевій зброї.
Кілька човнів кружляло поблизу берега. Гребці старанно гребли, борючись з течією багатоводної ріки. З одного човна закричали.
— Гей ви, гості незвані! Що ви у нас шукаєте? Який нечистий вітер вас приніс?
Двоє бродників, що супроводжували Джебе, перекладали йому слова, які долітали з човнів.
— Ми йдемо не на вас, а на кипчаків! — гучним голосом відповів бродник. — Кипчаки наші холопи й конюхи. Бийте їх, а обози й худобу беріть собі. Кипчаки нам багато заподіяли зла, та і вам вони шкодять здавна. А ми з вами хочемо миру. Війни з вами у нас нема.
З човна кричали:
— Присилайте ваших послів, а ми з ними переговоримо!
— Аз ким говорити? Чи є у вас тут великий начальник?
— Тут князів багато. Вони з вашими послами вже домовляться!
Джебе вибрав чотирьох нукерів і одного бродника як перекладача і наказав їм перебратися на той берег. Вони повинні побачити головного київського князя і сказати йому: нехай уруси женуть від себе кипчаків, забирають їхню худобу й багатство, а тут, у степу, татари їх порішать.
Вибрані нукери переступали з ноги на ногу, чухали канчуками спини й говорили:
— Про що нам з урусами говорити? Краще почнемо з ними бійку.
Джебе сказав:
— Тоді поїду я сам з перекладачем.
Нукери закричали:
— Ні! Не їдь до них! Що без тебе станеться з нашим військом? Що робитимуть вовченята без старого вовка? Там з тебе здеруть шкуру. Лишайся! Ми поїдемо.
Чотири нукери і бродник спустилися до ріки і гукнули руських, що роз’їжджали поблизу берега. Один човен пристав і забрав монгольських послів.
Джебе довго лишався на високому березі, оглядаючи другий бік. Там, у туманному серпанку, далеко розляглися луки, гаї і голубі заводі; скрізь по дорогах вітер ніс хмари куряви, здійнятої загонами, які підходили.
Вночі, загорнувшись у баранячу шубу, Джебе лежав на могилі коло багаття. Він ждав посланих до урусів нукерів. Вони не повернулись. Кипчаки їх зарізали.
Навкруги в степу блимали далекі вогники багать. Всюди рівнина жила невідомим життям. Якісь стривожені вершники пробирались улоговинами через степ, і вночі спалахували вогники далеких багать…
Джебе не міг заснути всю ніч. Важкі думи, уривки розмов, знайомі обличчя пропливали перед ним, і він то переймався люттю, то починав дрімати… І знов перед ним поставали то залізний шолом з чорними лисячими хвостами страшного старого Чінгісхана і його зеленкуваті, котячі, некліпаючі очі, то пронизливе відкрите око Субудая, то помахи виблискуючих мечів…
Тепер мають бути битви з урусами, сильними воїнами, які не втікають, а самі шукають бою. Перемога над ними буде дуже важкою!.. Тепер настають такі дні, коли може померкнути вся слава Джебе, завойована його перемогами в Китаї.