Позад володаря Хорезму їхали слідом двоє молодих вершників. На вороному туркменському жеребці з срібним нашийником зграбно сидів смаглявий молодець. Це був син туркменки, наступник шаха Джелаль ед-Дін. Поряд нього на рябому інохідці з довгою чорною гривою, заплетеною в дрібні косички, їхав хлопчик у парчевому халатику — наймолодший і найулюбленіший син шаха від кипчацької княжни.
Далі їхали поважні сановники Хорезму, гарцюючи на конях, покритих червоними чапраками.
Конвойна тисяча шаха розділилась. Одна частина, прямуючи попереду через головну вулицю базару, розганяла канчуками натовп цікавих до всього людей. Друга половина шахських джигітів замикала процесію.
Всі зустрічні падали на коліна, схиляючи голову до землі. Вони не мали права глянути зблизька на володаря найвеличнішої країни ісламу. Купці, зачувши вражаючий хрипкий рев довгих шкіряних сурм і гуркіт барабанів, похапливо витягали з крамниць килими й розстеляли їх просто в болото по шляху слідування шаха.
Шах Мухаммед звик до вихваляння і вигуків відданості. Його байдужий погляд ковзав по численних смугастих спинах, що схилялися до копит його гнідого коня. Нічого не можна було прочитати на брезклому обличчі шаха. Білизна чалми особливо яскраво відтіняла його велику чорну бороду.
Перед в’їзними ворітьми палацу шахині-матері Туркан-Хатун обабіч шляху стояли добірні кипчацькі воїни в знаменитих хорезмських непроникних для стріл кольчугах, у шоломах із спущеними на перенісся стрілками, з довгими гнучкими списами в руках.
— Хай живе і царствує шах Мухаммед непереможний! — гриміли вигуки воїнів, підхоплені натовпом; люди збігалися з провулків і видирались на дахи й глиняні мури.
Мухаммеда вразило, що, всупереч звичаєві, кипчацьких воїнів було занадто багато, у кілька разів більше, ніж уся його охорона. Для чого їх зібрали? Чи немає тут пастки? Чи не повернути, поки не пізно, назад? Ні, до чого підозри? Хіба може рідна мати влаштовувати пастку своєму синові? Хіба він, після смерті батька, шаха Текеша, не залишив матері всю силу влади, рівну його власній? Хіба кипчацькі воїни з її роду Кангли не брали участі в усіх його походах і, повертаючись до кочовищ, не привозили з собою багатої здобичі, про яку й не мріяли їхні батьки? Вперед!
Мухаммед стьобнув канчуком коня, що затримавсь перед ворітьми, і двома стрибками влетів на внутрішнє подвір’я.
Старі кипчаки у святкових халатах взяли за вуздечку коня. Хорезм-шах зіскочив з сідла на розстелену оксамитову доріжку. Прямий і дужий, незважаючи на свої літа, він піднявся на східці тераси з тонкими різьбленими колонками і, пройшовши повз схилені спини, вступив у холоднуваті покої палацу. Перед ним виріс негр із золотим кільцем у носі.
— Цариця цариць іде тобі назустріч. Салям твоїй величності! — Негр розсунув завісу і крикнув високим голосом: — Величність світу! Охоронець віри! Меч ісламу!
Шах ступив кілька кроків уперед. У півтемряві кімнати з відполірованими дерев’яними стінами і гратчастими вікнами світилася золотою парчею маленька постать. Обабіч напівколом застигли на колінах двадцять найзнатніших кипчацьких ханів. Мухаммед, склавши руки на грудях, схилився, дрібними кроками швидко підійшов до матері й прошепотів:
— Салям, Туркан-Хатун, світло доброчесності, взірець справедливості.
Зборки парчі заворушилися. Круглий тюрбан з султаном із страусового пір’я майже доторкнувся до підлоги, потім знову підвівся.
— Бідна, нещасна вдова, твоя мати, вітає найвеличнішого повелителя всесвіту. Зроби мені шану і радість, сядь поруч зі мною.
Мухаммед випростався, підвів очі і побачив перед собою маленьке обличчя, густо вкрите білилом і рум’янами, і чорні колючі очиці, в яких тремтіли червоні вогники. Туркан-Хатун, підібгавши під себе ноги, сиділа на восьмигранному золотому троні, схожому на піднос. Мухаммед, як правитель країни, повинен би сісти поруч матері, але на троні не було місця. Все було зайнято її парчевим платтям, і шах опустився поруч на килим. На це тільки й чекала Туркан-Хатун, яка хотіла показати своїм кипчакам, що хорезм-шах сидить нижче за неї.
Мухаммед, піднявши долоні, прочитав молитву і провів кінцями пальців по бороді. Всі присутні пошепки повторили молитву.
Туркан-Хатун заговорила улесливим, ніжним голосом, трясучи головою, і згортки парчі від цього рівномірно ворушилися, і пір’я на тюрбані тремтіло.
— Я покликала тебе, мій найвеличніший, мій улюблений сину, щоб разом обміркувати важливі справи. Вони стосуються щастя і благополуччя нашого прославленого роду хорезм-шахів і долі відданих тобі кипчацьких ханів. Треба оберігати наш трон, нашу владу і наших друзів!..