У кімнаті було тихо. Тільки крізь прорізи гратчастих вікон ззовні долинали віддалені перекати криків: «Хай живе хорезм-шах!»
— Я слухаю тебе, премудра моя мати!
— До моєї скромної хатини дійшли чутки, ніби ти готовий до нових походів у далекі країни. Ти знову на своєму чудовому коні мчатимеш по рівнинах битв. Але хто може раніше строку прочитати присуд всемогутнього, написаний в його «Книзі приречень»? Якщо ти загинеш мучеником за праву віру на полі битви і відлетиш, як блискавиця, просто до райських садів, то тут без твоєї могутньої руки можуть статися заворушення, — хай захистить нас від них аллах! А тому, що наш гордий онук Джелаль ед-Дін вважає за краще перешіптуватися з туркменами, готуючись вирізати всіх нас, кипчаків, то слід подумати про те, чи не варто замість Джелаль ед-Діна заздалегідь призначити іншу особу правити країною Хорезму?
— Мудрі слова! Дорогоцінні, як алмази! — вигукнули кипчацькі хани.
— Тому, — вела далі цариця, — порадившись з оцими знатними ханами рідного нам кипчацького народу, я вирішила, дорогий мій сину, передати тобі одностайне прохання всіх кипчаків, щоб ти призначив наступником престолу твого молодшого хлопчика, Кутб ад-Діна Озлаг-шаха, сина твоєї улюбленої дружини, ханші кипчацької, а Джелаль ед-Діна відішли правити найвіддаленішими землями, — він постійна загроза і тобі, і всім нам!
Усі затихли, чекаючи, що скаже шах Мухаммед. Він мовчав, задумливо накручуючи на тремтячий палець завиток шовковистої бороди.
— Якщо ж ти відмовишся, то всі кипчаки негайно підуть з Хорезму в свої степи, і я, мов остання жебрачка, піду блукати разом з ними…
Помітивши, що Мухаммед все ще вагається, Туркан-Хатун повернула голову. За її плечима стояв молодий управляючий її маєтками Мухаммед бен-Саліх, колишній гулям (старший слуга), звеличений нею за красу. Він зрозумів жест маленької ручки, вийшов з кімнати й одразу ж повернувся, ведучи за руку семирічного хлопчика, одягненого в парчевий халатик.
— Ось ваш новий наступник престолу, — вигукнула владним, різким голосом Туркан-Хатун. — Оголошую кипчацьким ханам, бекам, воїнам і простому народові, що хорезм-шах згодний бачити в ньому опору трону.
Всі хани скочили на ноги, схопили хлопчика на руки і кілька разів підняли вгору.
— Хай живе, хай здравствує наш єдинокровний кипчацький султан!
Мухаммед підвівся, прийняв на руки сина і посадив його поруч з бабусею Туркан-Хатун.
— Слухайте, беки, — сказав Мухаммед. — Як ви бачите, я виконав ваше бажання. Тепер ви здійсніть мою волю. Мій старий ворог, Йасир, халіф багдадський, знову почав організовувати змови проти мене і підбивати до повстань підвладні мені народи. До того часу не буде спокою в Хорезмі, поки лиходій Насир не буде повалений. Тоді халіфом стане нами призначений і відданий нам священнослужитель. Тому я не зупинюсь доти, доки не розгромлю війська халіфа і не встромлю вістря мого списа в священну землю Багдада.
Старший із кипчаків, підсліпуватий, висхлий дідок з вузькою сивою бородою, сказав:
— Ми всі, як один, направимо наших коней туди, куди вкаже твоя могутня рука. Але нам потрібно спочатку заспокоїти наші кочовища, допомогти наляканим родичам. З кипчацького степу прискакали гінці. Кажуть, нібито зі сходу на наші землі насунули невідомі люди, дикі язичники, що не чули про святу віру ісламу. Вони з’явилися з стадами, верблюдами і возами. Вони загарбали наші пасовиська, проганяють з місця наші кочовища. Треба поспішити в наш степ, перебити цих язичників, забрати їхні стада, а жінок і дітей роздати в рабство нашим воїнам.
— Веди військо в наші степи! — кричали хани.
Переписувач-мірза з калямом у руці підійшов до хорезм-шаха і став перед ним на коліна, подаючи списаний аркуш паперу.
— Що це таке? — спитав Мухаммед.
— Височайший указ про передачу наслідування найулюбленішому твоєму молодшому синові Кутб ад-Діну Озлаг-шаху. Тимчасово, до його повноліття, правителькою Хорезму й опікункою молодого наступника буде його бабуся, твоя мати, шахиня Туркан-Хатун. А вихователем наступника і великим візирем Хорезму призначається управляючий садибами цариці, Мухаммед бен-Саліх.
— А ти, мій великий сину, непереможний хорезм— іпах Мухаммед, поки ми будемо правити, зможеш ходити з військом по всьому всесвіту і воювати, з ким захочеш, — сказала Туркан-Хатун.
Мухаммед підписав указ, не читаючи, і передав очеретяне перо своїй матері. Вона взяла калям і великими літерами старанно написала: